Ще й ще раз звертаюся до творчості Пушкіна, перечитую незабутні вірші великого поета. Художній мир Пушкіна, часто незбагненний по об’ємності, при видимій структурній простоті те саме що природний мир природи.

Доречно нагадати про одну помилку, дуже давнє і дуже стійкому. Деякі читачі ототожнюють ліричного оповідача роману з самим Пушкіним. А чому б і ні? Адже той поет, і Пушкін поет. І багато що в їх симпатії і антипатії зв’язує їх.

У ліричних відступах виникає образ автора, свідка чи учасника подій, що викладають, оповідача, близько тс серця приймає все, що відбувається з його героями.

У романі О. Пушкіна «Євгеній Онєгін», як і в однойменній опері П. Чайковського, є дві найсильніші сцени, що вражають читача і глядача. Це остання зустріч Тетяни й Онєгіна і загибель Ленського на дуелі. Перед нашими очима відбуваються дві трагедії, з якими важко змиритися.

В. Г. Бєлінський точно визначив призначення поезії: "…розвивати в людях почуття витонченого й почуття гуманності, розуміючи під цим словом нескінченна повага до достоїнства людини як людини”. І сьогодні в цьому її святе призначення. О. С. Пушкіна по праву називають чудом росіянці літератури. Його поезія - невичерпне джерело, що, як у казці, напуває "живий водою” усіх, хто доторкається до нього.

У «Капітанській дочці» ми зустрічаємо воістину російські характери, яким нарівні з благородством, гідністю, честю притаманні і щеплені століттями безправного становища сумирність, рабська психологія. Ці риси помітні в Савеліча і капітана Миронова. Пугачов і його соратники також представляють народ, але не рабський, не смиренний, а бунтівний.

Євгеній Онєгін - це мій улюблений герой. Він цікавий мені як людина, різко вирізняється з решти маси людей. Пушкін створює образ «зайвої людини». Поет малює Онєгіна дуже схожим на себе по вихованню в дитинстві (Пушкін виховувався нянею, і Онєгін виховувався не батьками), але дуже часто їхні погляди на життя не збігалися.

У творі «Є. Онєгін» О.С. Пушкіна Тетяна зробила перший крок, вона не могла більше тримати в собі захоплення, страх, біль, прихильність, ніжність --- всі ті почуття, властиві любові, почуття, які не давали спокою її душі, турбували її серце.

Твори Пушкіна завжди захоплювали мене своїми сюжетами, яскравими образами, своєю прекрасною, чистою любов'ю до всього живого на землі. У них відбивається добро і зло, любов і ненависть, в них відбивається наше життя, яке сповнене не тільки прекрасних почуттів і намірів.

Герман - новий герой не тільки для Пушкіна, але і для всієї російської літератури. Його образ символічний. Він бідний, не знаменитий, але не бажає миритися з долею, яка поставила його не надто високо серед «золотої молоді».

Честь і безчестя, підлість і благородство, хоробрість і боягузтво - з усім цим ми стикаємося в повісті О. С. Пушкіна «Дубровський».

Читаючи повість О. С. Пушкіна «Дубровський», ми знайомимося з її головними героями. Захоплюємося мужнім і благородним Володимиром Дубровським, обурюємося жорстоким і бездушним Троєкуровим, співчуваємо Маші в її нещасті.

Життя людини часто залежить від обставин, і наочний приклад цього - доля Володимира Дубровського, героя повісті О. С. Пушкіна «Дубровський». Хіба міг припустити він, що стане розбійником? Ніколи! Йому був приготовлений шлях більшості людей його кола: служба в армії, одруження на багатій нареченій, відставка, життя в маєтку.

Кожен день нам доводиться робити вибір, приймати якісь рішення. Часом вони майже не мають значення, а іноді вирішують і визначають наше майбутнє.

Інше століття, інша епоха, інші погляди на життя ..., а лірика Пушкіна, на мою думку, дуже близька до сучасного життя. Чому ж? ..