П'єса О. Островського «Гроза» по праву вважається однією з вершин його літературної діяльності. Видана напередодні реформ 1861 року, вона багато в чому описала перелом, що відбувався в суспільній свідомості народу.

Відкіля ж беруться в Катерини життєві витоки цієї цілісності? Для того, щоб це зрозуміти, треба звернутися до культурного грунту, який пестував її. Без нього характер Катерини в’яне, як скошена трава. У світовідчутті Катерини гармонійно поєднується слов’янська язична давнина із християнською культурою, яка одухотворює і морально прояснює старі язичницькі вірування.

Учнівський твір по п’єсі А. Н. Островського "Гроза”. Сонце в небі високо, стежка біжить далеко, бреде по ній червона дівиця. Стомилася вона, змучилася: за довгий свій шлях три пари черевиків залізних стоптала, три чавунних ціпки зламала так три кам’яні проскури. Як я любила в далекому своєму дитинстві читати й слухати казку про Фініфте - ясного сокола, про його наречену й велику її любов, що зуміла всі перешкоди перебороти, всі позбавлення й лиха перенести заради того, щоб з ним, єдиним, вибраним її серцем, до кінця розділити будь-яку долю

"Суспільний сад на високому березі Волги; за Волгою - сільський вид”, - такою ремаркою Островський відкриває "Грозу”, Дія російської трагедії підноситься над волзькою широчінню, розорюється на всеросійський простір, йому відразу ж надається поетична окриленість: "Не може вкритися град, у верху гори коштуючи”.

Гроза - явище в природі що очищає й необхідне. Вона приносить із собою свіжість і прохолодь після виснажливої жари, живлющу вологу після суши. Вона несе що очищає, оновлююча дія. Таким "ковтком свіжого повітря”, новим поглядом на життя стала в літературі середини XIX століття п’єса О.М. Островського "Гроза”.

Гроза - природне явище, яке очищає атмосферу. Вона необхідна, тому що приносить із собою свіжість і прохолоду після виснажливої жари, цілющу вологу після суші. Таким «ковтком свіжого повітря», новим поглядом на життя стала в літературі середини XIX століття п’єса О. М. Островського «Гроза».

Кращою психологічною драмою О. М. Островського дійсно вважається «Безприданниця». її нерідко порівнюють із «Грозою», і в якійсь мірі це справедливо. «Гроза» - центр дорефор-меної драматургії Островського, «Безприданниця» теж вбирає в себе багато мотивів післяреформеної творчості драматурга.

З появою О. М. Островського в російській літературі змінилося багато чого, а основні зміни відбулися у драматургії: письменник відкрив новий конфлікт на нашому грунті, нове середовище - купецтво, яка принесла своїх героїв і новий сенс п’єс, отже, принципово нові назви творів. Ці зміни добре помітні у п’єсі О. М. Островського «Гроза».

П’єса Островського написана в середині XIX століття, під час підйому революційного руху мас, в епоху, коли особистість піднімалася на боротьбу за своє розкріпачення. «Гроза», на думку М. О. Добролюбова, «самий рішучий твір Островського», тому що в ньому показаний складний трагічний процес розкріпачення душі, яка оживає.

Для творів реалістичного напряму характерне наділення предметів або явищ символічним сенсом. Першим цей прийом використав А. С. Грибоєдов у комедії «Лихо з розуму», і це стало ще одним принципом реалізму. О. М. Островський продовжує традицію Грибоєдова і начає важливим для героїв глуздом явища природи, слова інших персонажів, пейзаж.

При визначенні жанру п'єси «Гроза» О.Островського виділяють кілька особливостей. У першу чергу «Гроза» - це соціально - побутова драма. Автор приділив велику увагу побутовим характеристикам, герої п'єси вступають в конфлікт з існуючим укладом життя і моралі в купецькому середовищі. З іншого боку у творі присутні елементи трагедії по результаті конфлікту і характеру головної героїні.

О. М. Островський написав багато п’єс із життя купецтва. Вони настільки правдиві і виразні, що Добролюбов назвав їх «п’єсами життя». У цих творах життя купецтва висвітлено як світ затаєного, тихо зітхаючого суму, світ тупого, ниючого болю, світ гробового мовчання в’язниць.