Чомусь таких історій у казках багато. Наприклад, така сама історія у Білосніжки. Зла мачуха була у Попелюшки. Така ж сама пригода у казці про Пані Метелицю і про нашого Морозка. У казці О. Пушкіна розповідається, що цар поїхав на війну, а цариця сіла біля вікна його чекати.

Тема історичного минулого батьківщини завжди хвилювала Пушкіна, як поета, так і прозаїка. Їм були створені такий добутки, як «Пісня про віщого Олега», «Бородінська річниця», «Полтава», «Мідний вершник», «Борис Годунов», «Історія Пугачевского бунту» і, звичайно ж, «Капітанська дочка».

У часи, коли монографічний опис ліричного тексту було ще не в моді, послання Пушкіна до А.П. Керн незмінно привертало увагу дослідників. Будучи загальновизнаним еталоном поетичного досконалості, воно служило і служить свого роду подразником, що викликає читачів на вчене ристалищі.

Процес поетичного визрівання, що дає в результаті рясну «жнива», показаний в «Осені» Пушкіна як природне переломлення творчих сил природи у свідомості поета. Баратинський в своїй «Осені» не пише про вічно відроджується природі. Вона дає лише «плід річних праць» «дозвільного селянинові»; поет-мислитель, «оратай життєвого поля», не збирає ніякої жнив.

Колись у давнину балада була однією з головних форм розповідей про певні подій або відомих людей. Навіть про деякі історичні факти ми можемо дізнатися лише з балад, народних дум або інших подібних творів. Сама минувшина живе у них.

У своєму романі «Дубровський» О. С. Пушкін описав побут кріпосних людей, самодурство поміщиків. Він розповідає про сварку двох сусідів-поміщиків Троєкурова й Дубровского. Дубровский - вихована, інтелігентна людина, що поважає насамперед людини, а не його титули й багатство, для нього кріпосні люди - це не раби, не тварини, а особистості.

Є книги, які перечитують із покоління в покоління… Вони нагадують охоронні грамоти російської мови, історії, культури, тому що містять у собі щось невловимо трепетне, єднальне нас із традиціями російського народу. Це вічні книги. До таких добутків ставиться роман О. С. Пушкіна «Євгеній Онєгін». Кожний скаже, що читав це всесвітньо відомий добуток. Але хто ж із читачів візьметься затверджувати, що він уже «прочитав», тобто вичерпав до дна його зміст?

Хлопчик з кучерявим волоссям, смуглявим обличчям і великими жвавими очима — таким був у дитинстві і юності найгеніальніший з російських поетів — Олександр Сергійович Пушкін. (Бажано показати учням портретгравюру, виконаний Є.І.Гейтманом у 1822 р., або репродукцію картини С.Г. Чирикова «Пушкін в юності»).

Ми з раннього дитинства знайомимося з творами великого російського поета О.С. Пушкіна. Але, читаючи його твори знову і знову, кожного людина знаходить у них щось нове, як би заново відкриваючи для себе цього геніального поета.

У ліриці О. С. Пушкіна присутня багато віршів, присвячених зображенню російської природи. Але принципи її зображення, художній метод, починаючи з ліцейського періоду, постійно змінювалися залежно від еволюції творчого методу поета.

У той час, коли жив великий російський письменник Олександр Сергійович Пушкін, дуже поширеним способом спілкування між людьми були листи. Цей епістолярний жанр набув широкого поширення і в літературі того часу. Скарбниця література знає безліч повістей і романів у листах. Почасти, поява такого художнього засобу в російській літературі є деяким наслідуванням літературі французької.

Образ кохання у Пушкіна завжди є образом тієї чи іншої жінки. Поет любив жіноцтво, знався на ньому, присвячував своїм героїням і окремі вірші, і поеми, Він навіть роман у віршах «Євгеній Онєгін», в якому створена ціла галерея цікавих образів.

Повiсть О. С. Пушкiна «Заметiль» входить до складу циклу «повiстей Бєлкiна», написаного пiд час розквiту творчостi цього видатного росiйського письменника - у знамениту Болдiнську осiнь.

Напевно, ніхто не заперечить думку, що О. С. Пушкін займає видатне місце в російській і світовій літературі і культурі. Сотні нових понять, сотні нових слів з’явилися в мові відтоді, як загинув поет. Але жодне слово з його творів не стало архаїзмом.

У романі А. С. Пушкіна "Євгеній Онєгін” представлений ще один тип парубка 20-х рр. XIX в. - юний поет-романтик Володимир Ленський. У Ленським Пушкін зобразив характер, зовсім протилежний характеру Онєгіна, відвернений і зовсім далекий дійсності.