«Володарі ваших дум грішать приказками, а головну забули, що насильно милим не будеш, і вкоренилися у звичці звільняти і ощасливлювати особливо тих, хто про це не просить. Напевно… я ще повинен благословляти вас і спасибі вам говорити за свою неволю, за те, що ви звільнили мене від сім’ї, від сина, від будинку, від справи, від усього, що мені дорого і чим я живий».

Мистецтво виникає серед буденності - цю істину Борис Пастернак запам’ятав ще з дитинства: йому поталанило з’явитися на світ у родині відомого художника та піаністки, тож він мав змогу переконатися, що насправді немає чіткого розподілу між світами звичайного життя та творчості.

Вона тихо переступила через поріг будинку й задумалася. Спустілий будинок, зблякли фіранки на вікнах, вся кімната в чорному кольорі. Катерина думала про своєму улюбленому, збіглому на війну, без нього будинок став похмурим, якимсь незатишним, і заходити в нього було боязно.

Завжди важко говорити по якомусь одному вірші у творчості будь-якого поета: він виразив себе у всьому, що написав. Але ще сутужніше говорити про поета, що збирався стати музикантом. Перебуваючи під впливом музики А. Н. Скрябіна, Борис Пастернак шість років серйозно займався композицією.

Біблія сама по собі багато значила для Б. Л. Пастернаку. В "Охоронній грамоті” він писав: "Я зрозумів, що, приміром, Біблія є не стільки книга із твердим текстом, скільки записний зошит людства, і що таке все віковічне”. Тому цікаві біблійні мотиви в його творчості.

Він починав свою діяльність у період великих революційних зрушень і сподівань, але незабаром побачив, як надії на соціалістичне реформування суспільства зазнали краху, як людина опинилася в полоні ідеологічних ілюзій, як насильство витіснило ідеї про майбутню свободу, рівність і братерство; Тому поезія Б. Пастернака - своєрідний психологічний літопис трагедії XX ст.

Поетичні твори читають, вивчають, але, на жаль, деякі люди поезії не розуміють і не цікавляться нею. Для того, щоб полюбити поезію, зрозуміти її, замало престо читати вірші. Треба цікавитись поетом як особистістю, відчувати час, у який писалися ці чи інші поетичні твори.

Колись Марина Цвєтаєва в запалі полеміки викликнула: «Де людина, яка до кінця зрозуміла Пастернака?» І сама ж пояснила: «Пастернак - це «тайнопис», «шифр». Хіба це не попереджувальний сигнал для таких, як я, для тих, хто відправляється мандрувати по морю, назва якого «Лірика Бориса Пастернака».

За що можна любити Батьківщину? Звичайно, це тема особлива: адже кожний любить Вітчизну своєю неповторною любов’ю. За що любив рідну землю такої гранично російський поет, як Єсенін? Мені здається, що насамперед за те, що оточувало його: поля, села, лісу, селян, а потім і місто, літературу, друзів, навіть шинки - словом, за все те, що входить у плоть і кров, стає частиною буття.

Серед численних віршів, які ладен читати й перечитувати постійно, вірші Б. Пастернака вражають спорідненістю з людством, із кожною людиною. Отож не випадково його вірші звучать філософськи: це роздуми про суть життя, про його закони.

Незвичайний початок роману: «Ішли і йшли й співали «Вічну пам’ять»… Кого ховають?.. «Живаго». Так, на протиставленні живого і мертвого, будується весь добуток Пастернака.

Поезія часто говорить про себе сама - вустами авторів. Ті або інші аспекти поетичного призначення залучають до себе увагу різних поетів. У російській літературі ця градація представлена великими її іменами, такими, як Пушкін, Лермонтов, Тютчев, Некрасов, Блок, Маяковський, Ахматова.

З початку свого творчого шляху Б. Пастернак був прибічником правди. Намагаючись запам’ятати найбільше точно, у всій складності та або інша мить життя, воно квапився втілити всю сум’яття вражень у віршах, іноді не піклуючись про те, щоб вони були зрозумілі.

Тема «людина і революція» хвилювала багатьох письменників XX століття. І це природно. Занадто великим виявився її вплив на людей, занадто багато було покалічених доль. Захвати, прокльони, апатія і розпач, спроби зрозуміти і прийняти, незважаючи ні на що.