Читаючи повість О. С. Пушкіна «Дубровський», ми знайомимося з її головними героями. Захоплюємося мужнім і благородним Володимиром Дубровським, обурюємося жорстоким і бездушним Троєкуровим, співчуваємо Маші в її нещасті. Але поряд з цими героями на сторінках книги живе безліч інших. Важко уявити собі пушкінську повість без Єгорівни, люблячої няні В. Дубровського, без Кістенівського кучера Антона, без коваля Архипа, який пошкодував кішку.

Всього кілька раз ми зустрічаємося в повісті з Єгорівною, нянею Володимира Дубровського, але її доброта, сердечність, відданість роблять цей образ привабливим і незабутнім. Ось вона пише листа своєму «Соколику ясному», розповідаючи про події в Кістеньовці, ось з плачем обіймає свого улюбленця, який повернувся додому, а от сердито лає Стьопку, який, «горлаючи пісні», заважає спати панові. Дворові Дубровських прив'язані до своїх господарів і служать вірою і правдою. Коли Володимир повертається додому, то «челядь. .. оточує молодого пана з галасливими виявленнями радості ». Дізнавшись про те, що їх хочуть віддати Троєкурову, дворові готові бунтувати: «Накажи, пане, з судом впораємося ... Помремо, а не видамо ». Виділяється серед дворових своїм характером Архип-коваль. Не дарма Дубровський, покидаючи Кістеньовку, бере його з собою. Архип здатний приймати рішення, здійснювати благородні вчинки. Він закриває в палаючому будинку Шабашкіна з засідателями, щиро вважаючи, що вони винуватці лиха його панів, але в той же час, ризикуючи життям, рятує кішку, знявши її з палаючої покрівлі будинку. Обірваний кріпосний хлопчисько, рудий і косий, з честю виконує доручену справу, викликаючи у нас повагу своєю хоробрістю.

Кріпосні Троєкурова не схожі на кріпаків Дубровських так само, як не схожі їхні господарі. Люди Троєкурова засвоїли звички свого пана і по-хамськи поводяться з тими, хто, на їхню думку, бідніші Троєкурова. Кріпосні старого Дубровського віддані йому, а потім і його синові. Вони сповнені гідності, не бажають схилити голову перед могутнім Кирилом Петровичем і скоріше згодні спалити панський будинок і податися разом з молодим паном в розбійники, ніж йти в рабство до Троєкурова.

Без усіх цих персонажів повість Пушкіна, я думаю, не була б такою цікавою.