Потяги в цих краях йшли зі сходу на захід і з заходу на схід … А по боках від залізної дороги в цих краях лежали великі пустельні простору - Сари-Озек, Серединні землі жовтих степів. Едигей працював тут стрілочником на роз’їзді Боранли-Буранний. Опівночі до нього в будку пробралася дружина, Укубала, щоб повідомити про смерть Казангапа. Тридцять років тому, в кінці сорок четвертого, демобілізували Едигея після контузії. Лікар сказав: через рік будеш здоровий.

Церква священна, світ - не священний. Але світ врятований у надії, і кров Христа, живлющий принцип Спокути, тут вже робить свій вплив. Жак Мартен. Відомо, як довго не хотів Олександр Блок уводити у фінал своєї поеми «Дванадцять» образ Ісуса Христа, але в підсумку визнав: «Все ж таки це він, Христос».

Чингіз Айтматов народився в 1928 році в долині ріки Талас, у кишлаку Шекер Кіровського району Киргизької РСР. Трудова біографія майбутнього письменника почалася в роки Великої Вітчизняної війни. "Самому тепер не віриться, - згадував Чингіз Айтматов, - у чотирнадцять років від роду я вже працював секретарем ради. У чотирнадцять років я повинний був вирішувати питання, що стосуються всіляких сторін життя великого села, так ще у воєнний час”.

Ч. Айтматов- син киргизького народу, один із провідних письменників нашої сучасності. Його роман «Плаха» - один з найбільше значимих добутків автора. У ньому Ч. Айтматов торкнувся багатьох животрепетних проблем теперішнього часу. І книга стала результатом спостережень, міркувань і тривог автора із приводу неспокійної, загрозливої майбутньої дійсності.

Як і в попередньому романі "І понад вік триває день”, у "Пласі” письменник порушує проблему історичної пам’яті, руйнування якої принесе непоправні біди і катастрофи - духовні, моральні, екологічні.

Агресивний, під’юджуваний натовп легко скеровується, піддаючись невидимим субстанціям, що діють через земних провідників. Трансформація психотронних енергій, як показує досвід, вдосконалюється. Це видно передусім із привнесених на пострадянський простір кольорових революцій за останні роки. Індукований психоз натовпу із знавіснілими поглядами олов’яних очей і заклинальними мантрами у вигляді патріотичних гасел досягав свого апогею.

Роман Ч.Айтматова «Плаха» заснований на ідеї суперечливості людської природи. З одного боку, людина підкоряє собі і використовує природу, споживаючи плоди своєї діяльності, а з іншого боку - руйнує своїми перетвореннями.

Після шістдесятницької генерації зі спробами національного відродження, тепер уже на ленінських засадах, які нібито були проігноровані у культівські часи, небагато представників музи усвідомлювало руйнівний дух часу, безперспективність декларованих кремлівською геронтологією ідей.

Власне такою ж злободенністю у необхідності домінанти духовного начала в людині, багатством філософської проблематики, осмисленням людських взаємин з природою, нерозумне споживацьке відношення до якої може принести непоправні втрати, відзначається і наступний, не менш резонансний роман письменника "Плаха” (1986) - твір, який побачив світ у рік апокаліптичної Чорнобильської катастрофи.

У творі є одна колізія, яка пов’язана з протистоянням творчого, продуктивного, по-народному мудрого начала в образі чабана Бостона Уркунчієва і руйнівно-демагогічної, споживацько-аморальної позиції підлотників та наклепників типу парторга Кочкорбаєва і морального деграданта-п’янички й злодія Базарбая, Ця сюжетна лінія також переплітається зі стихійною долею вовків Акбари і Ташгайнара - своєрідних образів-символів, у яких віддзеркалена проблема грядущої суспільної катастрофи з руйнуванням роду, родини, народу, природних багатств.

Фантастичний реалізм письменника у романі з подвійною назвою (у варіанті роману-газети твір іменований як "Буранний полустанок” - за епіцентром подій) - це той реалізм, де реальне стикається з фантастикою так, що в нього (за висловом Ф.Достоєвського) змушені вірити. Стародавні міфи, легенди й перекази, містицизм Гоголя, М.Булгакова, Гарсіа Маркєса, віртуальна дійсність у творах українських письменників В.Земляка чи П.Загребельного, наукова фантастика Олександра Беляєва, Олексія Толстого, Гєрберта Уеллса, Станіслава Лема у своїй самобутності і різноманітності хвилюють і наводять на серйозні роздуми саме своєю дотичністю до реального життя.