Душа соромиться ліричним хвилюванням
У ліриці О. С. Пушкіна присутня багато віршів, присвячених зображенню російської природи. Але принципи її зображення, художній метод, починаючи з ліцейського періоду, постійно змінювалися залежно від еволюції творчого методу поета. Таким чином, для кожного періоду творчості характерні свої особливості сприйняття та зображення картин російської природи. У таких ранніх творах Пушкіна, як «Спогади у Царському Селі» (1814), «битвою лицар» (1815), «Осінній ранок» (1816), простежується вплив класицизму. Загальні для пейзажних замальовок цього часу риси знаходять місце в «Спогадах в Царському Селі». За жанром це вірш - ода, що багато в чому визначає його стилістичні особливості. Тут присутні багаті порівняння та епітети: «золота луна», «блищить блідий день», тиха луна, «як лебідь величавий, пливе в сребрістих хмарах»; численні метафори: «з неба вже скотилася ночі тінь», «але ранок денниця виводить» , «ледь дихає вітерець, що заснув на листах», «навис покрив похмурої нощі»; високий склад і архаїзми: «денниця», «нощь». Іноді в ранніх віршах Пушкіна зустрічаються традиційні образи, пов’язані з античною міфологією: «Там у тихому озері плюскається наяди …» Основна композиційна роль опису природи в цих творах - роль вступів: Навис покрив похмурої нощі На зводі дрімаючих небес; У мовчазної тиші почили дол й гаї, У сивому тумані дальній ліс … Чисто пейзажних віршів серед ранніх творів поета немає, так як, згідно з традицією класицизму, опис природи могло грати лише роль фону. Крім того, у віршах ліцейського і петербурзького періодів помітно вплив сентименталізму. Так, у вірші «Ліциній» (1815) присутня характерне для сентименталістів протиставлення порочного міста природності сільського життя: З розпусним містом не краще ль нам попрощатися … У село пренесем батьківські лари! .. До 1819 намічається внутрішню кризу в житті Пушкіна, пов’язаний з різким розчаруванням у міському житті. Перше сп’яніння різноманітністю вражень, прискореним ритмом життя минуло! Життя в столиці показала і свої негативні сторони, страшну для творчого духу неволю. У багатьох своїх творах поет закликає піти геть від міської суєти в село, сприймаються ним як «притулок спокою, праць і натхнення». Ці важливі для Пушкіна мотиви особливо яскраво звучать в одному з відомих віршів того періоду «Село» (1819): Я тут, від суєтних пут звільнений, Учуся в істині блаженство знаходити … Початок першої частини вірша присвячено опису прекрасного саду та навколишньої місцевості: Скрізь переді мною рухливі картини: Тут бачу двох озер Лазурне рівнини, Де вітрило Рибар біліє іноді, За ними ряд пагорбів і ниви смугасті … Сентиментальний краєвид околиць Михайлівського дан у світлому, спокійному і радісному тоні. Споглядання краси села приводить письменника до думки про порушеною гармонії природи і суспільства, про те, що «Серед квітучих ланів і гір» панує «панство дике» і «рабство худе». У цьому вірші перша частина є зразком ідилічного описи природи і дається за контрастом до другої, памфлету, який викриває «невігластва вбивчий ганьба». З Михайлівським пов’язано ще один твір Пушкіна того ж періоду - «Домовий» (1819). Багатьма своїми мотивами воно близьке першої частини «Села». Вірш «будинків» - гімн сільському самоти, піднесеного самотності, всьому природному, несуєтно, доброму. Тут оспівується краса неяскравого, непомітного, але прекрасного світу. Саме ж вірш також відрізняється своєю непомітною, глибокої зосередженістю. Воно все пронизано атмосферою Михайловського: Помістя мирного незримий покровитель, Тебе благаю, мій добрий домовик, Бережи село те, ліс і дикий садок мій І скромну родини моєї обитель! Особливістю пушкінського ідилічного пейзажу є статичність й нерухомість. Під час південній посилання провідним творчим методом Пушкіна є романтизм. «Згасла денне світило» було одним з віршів, які ознаменували собою початок романтизму в пушкінської лірики. Перша романтична елегія, написана 24 вересня 1820, була «нічний». З цим твором у лірику Пушкіна входить атмосфера півдня, південної ночі, моря, зірок, морської стихії: Згасло денне світило; На морі синє вечірній впав туман. Шуми, шуми, слухняне вітрило, Хвилюйся піді мною, похмурий океан. У цей же період була написана і елегія «Як хмара летюча гряда» (1820), у якій на перший план виступають почуття ліричного героя: Як хмара летюча гряда. Зірка сумна, вечірня зоря! Твій промінь осеребріл зів’ялі рівнини, І дрімаючий затоку, і чорних скель вершини. В обох елегіях присутній характерне для романтизму протиставлення невільного людини вільної природі - бурхливої або гроз-, ної стихії. Образом «вільної стихії» відкривається елегія «До моря», почата ним в Одесі і закінчена в Михайлівському в 1824 році. Вона присвячена пам’яті Байрона. Ця філософічно елегія багатотемність. Образ моря-це символ абсолютної свободи, яка властива природі і її явищ, що не залежать від волі людини. Доля людини підпорядкована стихійним силам природи та історії. Споглядання моря наводить автора на думку про двох великих особистостей, споріднених за своїм запеклого могутньому духу морської стихії: Байрона і Наполеона. Цей твір є прощанням з романтизмом, з культом могутньої особистості. З 1824 року в творчості Пушкіна починає затверджуватися реалізм. Так, у вірші «19 жовтня» (1825) присутня вже реалістичний пейзаж: Безмовно ліс багряний свій убір, Сребро мороз увянувшее полі … У творах цього періоду часто з’являється зимовий пейзаж: «Зимовий вечір» (1825), «Зимова дорога» (1826), «Зимовий ранок» (1829). Вірш «Зимовий вечір» було написано в Петербурзі, куди Пушкіна викликали на допит у справі декабристів. У цьому творі автор звертається до духовно близькій людині, до няні. Природа в цьому вірші втілені і виступає як жива істота: Буря мглою небо криє, Вихори снігові крутячи, Те, як звір, вона завиє, Те заплаче, як дитя … У вірші «Зимова дорога» пейзаж відповідає стану душі ліричного героя: Крізь хвилясті тумани Пробирається місяць, На сумні галявини Ллє сумно світ вона. Ритм цього вірша відображає мірний біг коня. Картина реальної природи відтворено у вірші «Зимовий ранок». Тут знаходить місце детально виписаний краєвид: Виблискуючи на сонці, сніг лежить; Прозорий ліс один чорніє, І ялина крізь іній зеленіє, І річка під льодом блищить. Як новатор у зображенні природи, Пушкін виступив саме в пізній, реалістичний період своєї творчості. У творах цього періоду зустрічається різний краєвид: «На пагорбах Грузії лежить нічна імла» (1829), «Осінь» (1833). Спільною особливістю цих творів є спроба передати стан ліричного героя через стан природи: На пагорбах Грузії лежить нічна імла; Шумить Арагві передо мною. Мені сумно і легко; печаль моя світла; Печаль моя повна тобою … З часу життя в Михайлівському найважливіше місце в ліриці поета починає займати краєвид середньої смуги Росії. Простий і скромний, він переданий у всій поетичності в уривку «Осінь» (1833). Це один з небагатьох зразків пейзажної лірики Пушкіна. Осінь - улюблена пора року поета. Він захоплюється видом російської природи, її осінньої пишнотою і красою, що сприймається ним як знамення вічно оновлюваної життя. У вірші має місце конкретний краєвид, за яким немає символів і відповідностей: Похмура пора! очей зачарування! Приємна мені твоя прощальна краса - Люблю я пишне природи в’янення, У багрец і в золото одягнені лісу … Краса осені показана в порівнянні з іншими порами року: Тепер моя пора: я не люблю весни; Нудна мені відлига; сморід, бруд - навесні я хворий … У цьому вірші здійснюється синтез поезії та прози. Основною темою є виникнення творчості, народження поезії. Твір закачується питанням: «куди ж нам плисти?» У 1835 році Пушкін приїжджає до Михайлівського, де він не був десять років. Цим відвідуванням навіяно вірш «Знову я відвідав …» - зразок пізньої лірики поета. Перед нами виникає докладний опис Михайловського: На кордоні Володінь дідівських, на місці тому, Де в гору підіймається дорога, Порита дощами, три сосни Стоять - одна віддалік, дві інші Одне до одного близько … З життям природи поет пов’язує роздуми про вічне круговороті життя, природи, про зміну пір року. І ці роздуми, як і в інших творах поета, пофарбовані світлим сумом. Звертаючись до «Млада» сім’ї дерев, він вигукує: «Здрастуй, плем’я молоде, незнайоме …» Тема природи займає значне місце у творчості Пушкіна і традиційно пов’язана з темою поета і поезії, так як природа була для поета джерелом натхнення
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
