Жіночі образи у романі О. Пушкіна «Євгеній Онєгін»
Образ кохання у Пушкіна завжди є образом тієї чи іншої жінки. Поет любив жіноцтво, знався на ньому, присвячував своїм героїням і окремі вірші, і поеми, Він навіть роман у віршах «Євгеній Онєгін», в якому створена ціла галерея цікавих образів. ….Красунь я бачив неприступних, Холодних, чистих, як зима, Неумолених, непідкупних, Незрозумілих для ума… Жінки, змальовані Пушкіним у романі, дуже різні, по-різному до них ставиться автор. «Кокетки», «вигадниці», дами, танцівниці, актриси, кріпачки… Серед них — головна героїня твору, Тетяна Ларіна. Ми бачимо її дикою мовчазною дівчинкою у домі батьків. Вона мас простонародне ім’я, близька до Вільських дівчат, які ворожать, співають пісні, але й захоплюється життям іншим, видуманим, «книжним», романтичним. Зрозуміло, що її перше кохання приречене па невдачу і саме це зробить її сильнішою, мудрішою. Вона відмовить своєму коханому, залишиться вірною слову, даному у день шлюбу. Вона не зрадить ані чоловіка, якого не любить, ані Бога. Її сестра Ольга — цілковита її протилежність. Весела та пустоголова, вона тільки погоджується на любов поета Ленського, та сама кохати не вміє. «Життя в тій Ользі не знайти, як у Вандейковій Мадонні; червоний вид її — немов дурний цей місяць, що зійшов на цім дурнім небеснім лоні!..» — скаже про неї Онєгін. Для неї Ленський складає тільки солодкі елегії, на погляд автора і Ленського, чогось (більш високого їй не потрібного вона досить приземлена людина: «писав би Володимир оди, та Ольга не читала їх…» Ось матінка Тетяни і Ольги, поміщиця Ларіна, взірець тихого і спокійного провінційного життя. Згадуючи її молодою, Пушкін сміється з її бажання бути такою, якою вона є насправді. Вона книжок зовсім не читає, знає про їх існування від своєї кузини, єдине що вміє — писати і читати французькою, завдяки чому називає кріпачок на іноземний манер, наприклад зве Поліною Параску, а се французьке N вимовляє з проносом… Пушкін розповідає про визначену життям її класу — вона має вийти заміж з волі батьків — без власного бажання, без кохання. Така сама доля чекає й на її дочок. Заспокоївшись весілля із нелюбом, мати займається господарством, стає завзятою кріпосницею віддає своїх селян у солдатчину, особисто наглядає за роботами, варить , солить гриби… їй уже не до ніжних почуттів. Добра і пестлива няня Тетяни — Пилипівна — одна з багатьох жінок-кріпачок, які живуть поруч зі своїми володарями. Пилипівна любить Тетяну, як рідну.Від неї, а не від матусі, отримує Тетяна уроки доброти, піклування, душевної цінності. Доля няні трагічна: її рано віддають заміж за іншого кріпака, Ваню, який був навіть молодший за неї. Дуже невимушено Пушкін підводить читача до розмов про те, що доля жінки у суспільстві майже однакова. І мати Тетяни й Ользі няня Пилипівна — рабині чоловіків, які не владні над своїм вибором. Зовсім інші — жінки, яких зустрічає Онєгін на балах — холодні й мінливі красуні, які виставляють на показ свої чари. Автор у романі захоплюється їх принципами: «Діани перса, щічки Флори скрашають, друзі, нам життя! Одначе ніжка сильніш хвилює почуття…» Та автор бачить їх не з заплющеними очима, він розуміє: «Слова і зір привабниць тих оманливі… як ніжки їх». «Химерниці», «красунечки грайливі» — так їх називає Пушкін.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
