«Срібне століття» у російській літературі - це період творчості основних представників модернізму, період появи безлічі талановитих авторів. Умовно початком «срібного століття» вважають 1892 рік, фактичний же його кінець прийшов з Жовтневою революцією.

Історичний роман «Петро Перший» - це невичерпне джерело докладних і дуже цікавих відомостей про петровський час, про соціальні конфлікти, державні і культурні реформи, про побут, долі і людей тієї бурхливої епохи.

Починаючи роботу над романом «Петро Перший», Олексій Миколайович Толстой визнавався: «На «Петра» я націлювався давно. Я бачив всі плями на його камзолі, я чув його голос, але Петро залишався для мене загадкою в історичному тумані».

Образ Петра I вражає своєю силою. Вона відчувається, у всьому: у росту, у фізичній моці, у розмаху почуттів, у роботі і розгулі. Петро мало схожий на європейського государя: він своїми руками катує і страчує, б’є наближених (хоча і за справу!), непомірно п’є, влаштовує дикі забави.

О. М. Толстой працював над темою епохи Петра I, що його захоплювала, більше двох десятиліть. Задовго до створення роману «Петро Перший» він написав оповідання «Мара» і «День Петра», нарис «Перші терористи», що розповідав на підставі справжніх документів про замах на життя Петра.

Роман О. М. Толстого для мене, людини, що цікавиться історією Росії, має особливу цінність. У романі ми знаходимо опис епохи, опис характерів (як характерів народних, так і характерів аристократів). Простежуються такі нитки, що зв’язують народ і владу.

Дія роману розвертається на неозорому географічному просторі: від Чорного моря до Архангельська, від Балтійського моря до Уралу.

Йосип Олександрович Бродський народився в сім’ї ленінградських журналістів. До 15 років він навчався у школі, а потім працював, змінивши ряд професій, у геологічних експедиціях в Якутії і Казахстані, на Білому морі і Тянь-Шані, був фрезерувальником, геофізиком, санітаром, кочегаром. Водночас займався літературою.

Поезія Бродського "На смерть Жукова” являє собою парафразу державінського вірша "Снигирь”, написаного на смерть іншого великого російського полководця - Суворова. В "Нових стансах до Авгус-ти” очевидною є тематична паралель зі стансами до Августи Байрона; "Пісня невинності, вона ж - досвіду” перегукується з двома знаменитими поетичними збірками Блейка "Пісні невинності” і "Пісні досвіду”, а поезія Бродського на смерть Т. С. Еліота побудована в стилі "Пам’яті їтса” Одена.

Подання про удачу поета в Ганни Ахматової було неординарним. Коли вона довідалася про суд над Бродським, про образливе обвинувачення в дармоїдстві й вироку -5 років в’язниці, вона викликнула: "Яку біографію роблять юнакові!” У перекрученому світі радянського Зазеркалья благополуччя викликало підозру в недосвідчених, презирство в знаючих.

Образ І.Д. як би складний автором з двох реальних людей. Один з них - Іван Шухов, вже немолодий боєць артилерійської батареї, якої у війну командував Солженіцин. Інший - сам Солженіцин, який відбував термін за горезвісної 58-й статті в 1950-1952 рр.. в таборі в Екібастузі і теж працював там каменярем.

На початку XX століття Росія піддалася важким випробуванням. Війна й голод, нескінченні повстання й революції залишили свій відбиток на долях людей. Загинуло багато безневинних людей, серед них жінки й діти. Це була епоха Сталіна.

Далі якось сказав: «Якщо ти з тих, хто вважає, що сучасне мистецтво перевершило мистецтво Вермера або Рафаеля, не берися за цю книгу й перебувай у блаженнім ідіотизмі» («Десять наставлянь тому, хто хоче стати художником») - Думаю, заперечити важко. Звичайно, великий Сальвадор говорив про живопис, але до літератури це виречення також має відношення.

Не прямою лінією, а параболою накреслений творчий шлях Олександра Солженіцина. Його ім’я з’явилося на літературному небокраї на початку 60-х, у період хрущовської "відлиги”, спалахнуло, налякавши поборників "безгласності” часів "застою”, і зникло на довгі роки, віддане огуді й забуттю.

Ще якихось двадцять років тому його ім’я заборонене було вимовляти, а сьогодні ми захоплюємося його глибоко філософськими добутками, у яких розкривається майстерність у зображенні характерів, уміння спостерігати за людьми й розуміти їх.