Йосип Олександрович Бродський народився в сім’ї ленінградських журналістів. До 15 років він навчався у школі, а потім працював, змінивши ряд професій, у геологічних експедиціях в Якутії і Казахстані, на Білому морі і Тянь-Шані, був фрезерувальником, геофізиком, санітаром, кочегаром. Водночас займався літературою. "Я змінював роботу, - говорив він, - тому що якомога більше хотів знати про життя і людей”. У 1963 році Бродський звільнився з останнього місця роботи і почав жити виключно літературною працею: поезією та перекладами. Того ж року в газеті "Вечірній Ленінград” вийшов фейлетон "На-вкололітературний трутень”, в якому Бродського звинувачували в дармоїдстві. А у липні 1964 року відбувся трагіфарсовий суд над поетом, який оголосив Бродського дармоїдом. Його висилають на 5 років у глухе село Норинське в Архангельській області. Проте за звільнення поета клопотали Ахмато-ва, Твардовський, К.Чуковський, Шостакович, Вігдо-рова, Сартр та інші діячі літератури і мистецтва. Завдяки цьому заступництву Бродського було звільнено вже через півтора року. Він повертається у місто на Неві.

Бродський зростає як поет, але його твори майже не публікують (окрім чотирьох віршів і деяких перекладів). Проте його вірші стають добре відомими завдяки "самвидаву”, їх заучували, виконували під гітару. На Заході ж виходять дві збірки поета: "Вірші й поеми” (1965) і "Зупинка в пустелі” (1970). 1972 року його примусили залишити батьківщину.

Бродський оселився в США, викладав російську літературу в американських університетах і коледжах, писав як російською, так і англійською. У період еміграції видаються його поетичні збірки: "В Англії” (1977), "Кінець прекрасної епохи” (1977), "Частини мови” (1977), "Римські елегії” (1982), "Нові станси до Августи” (1983), "Уранія” (1987).

У жовтні 1987 року Шведська академія оголосила Йосипа Бродського лауреатом Нобелівської премії з літератури. Він став п’ятим російським Нобелівським лауреатом (слідом за Буніним, Шолоховим, Пастернаком і Солженіциним). 28 січня 1996 року земний шлях поета обірвався.

"Он умер в январе, в начале года

Под фонарем стоял мороз у входа”, - так починалася поезія Бродського

"На смерть Еліота”. Бродський помер внаслідок чергового інфаркту в Нью-Йорку, але був похований, за його ж бажанням, у Венеції - місті, яке він найбільше любив і якому присвятив чимало чудових віршів.

Творчість Йосипа Бродського інколи поділяють на два періоди. Вірші раннього етапу, який завершується в середині 60-х років, прост;,иі за формою, мелодійні, світлі і просвітлюючі. Яскравими прикладами раннього Бродського є такі поезії, як "Пілігріми”, "Різдвяний романс”, "Станси”, "Пісня”. У пізнього Бродського переважають мотиви самотності, пустоти, кінця, абсурдності, посилюється філософське і релігійне звучання, ускладнюється синтаксис. Підтвердженням цього є його поезії "Стрітення”, "На смерть другові”, "Келомяккі”, "Розвиваючи Платона”, цикли "Частини мови” і "Кентаври”.

Сам Бродський у 1979 році на питання про власну творчу еволюцію відповів так: "Гадаю, що еволюцію поета можливо простежити лише в одній площині - в просодії, тобто якими розмірами вн користується. Розміри… це по суті судини чи принаймні відображення певного психічного стану. Обертаючись назад, я можу… стверджувати, що в перші 10- 15 років своєї… кар’єри я користувався… більш точними метрами, тобто п’ятистопним ямбом, що свідчило про певні ілюзії або про намір підпорядкувати себе певному контролю. На сьогоднішній день в тому, що я пишу, набагато більший відсоток дольника, інтонаційного вірша, коли мова набуває, як мені видається, певної нейтральності.

У всіх поетичних творах Бродський віртуозно володіє мовними засобами, в його віршах стикаються архаїка і арго, політична і технічна лексика, "високий штиль” і вуличні просторіччя. Для його поезії характерні парадокси, контрасти, поєднання традиційного і експериментального. За словами Бродського, він скористався порадою свого друга - поета Євгенія Рейна: звести до мінімуму використання прикметників, роблячи наголос на іменниках. У віршах Бродський орієнтувався як на російську, так і на анпомовну традиції. Показово, що у своїй Нобелівській лекції поет назвав своїми вчителями Мандельштама, Цвєтаєву і Ахма-тову, а також Роберта Фроста і Вістана Одена.

Письменник і літературознавець Віктор Єрофєєв влучно відзначає оригінальність творчої манери Бродського на тлі поезії його часу. Якщо поезія сучасників і ровесників Бродського розвивалася, в двох напрямках: у бік авангардистської естетики і в бік архаїзації мови, то Бродський "спробував усвідомлено поєднати , здавалося б, непоєднувані речі: він схрестив авангард (з його новими ритмами, римами, строфікою, неологізмами, варваризмами, вульгаризмами тощо) з класицистичним підходом (величні періоди в дусі XVIII ст., ваговитість, неквапливість і формальна бездоганність), схрестив світ абсурду, який часто торжествує в житті, зі світом порядку, який виникає на якихось недоступних розуму рівнях”. Подібні "схрещування”, на думку В.Єрофєєва, дали змогу Бродському "подолати залежність від культурної традиції, вибороти право розмовляти з нею на рівних, вирватися з рабства книжності, усвідомлюючи при тому, що культура стала частиною життя й, отже, вимагає відповідного відображення. Бродський подолав книжність, використовуючи прийом "одомашнення” культури”.

У творчості Бродського є провідні наскрізні мотиви, настрої, прийоми. Так, починаючи з вірша "Пілігріми” (1959), він зображує рух у просторі серед хаосу предметів. У цьому ж творі він застосував прийом переліку предметів, що проходять перед поглядом спостерігача:

Мимо ристалищ, капищ, мимо храмов и баров, мимо шикарних кладбищ, мимо больних базаров, мира и горя мимо, мимо Мекки и Рима, синим солнцем палимы идут по земле пилигримы.

Цей постмодерністський прийом зустрічається у "Великій елегії Джону Донну”, "Столітній війні”, у поезіях "Прийшла зима…” й "Ісаак і Авраам”. Нерідко Бродський своїми "гіперпереліками” створює справжній постмодерністський колаж, відтворює мозаїчність світу:

Уснуло все.

Спят крепко стопы книг.

Спятреки слов,

покрыты льдом забвенья.

Спят речи все, со всею правдой в них.

Их цепи спят.

Чуть-чуть звенят их звенья.

Все крепко спят: святые, дьявол, Бог.

Их слуги злие, их друзья, их дети.

Одним з головних у поезії Бродського є мотив злиття індивідуальної долі і природного простору світу. Він чи не вперше зазвучав в його вірші "Сад”:

Нет, уезжать!

Пускай куда-нибудь

Меня влекут громадние вагони.

Мой дальний путь и твой високий путь

Теперь они тождественно огромни.

Прощай, мой сад!..

У віршах Бродського відчутна настанова на одночасне відтворення буття космосу, історії, людського духу, світу речей. В поезії Йосипа Бродського вельми відчутними є мотиви екзистенціального відчаю, втрати, розлуки, абсурдності життя і особливо - пануючої смерті:

Смерть - зто все машини,

Зто тюрьма и сад.

Смерть - зто все мужчини,

Галстуки их висят.

Смерть - зто стекла в бане,

В церкви, в домах - подряд!

Смерть - зто все, что с нами,

Ибо они - не узрят.

Поезія Бродського інтертекстуальна. Нерідко його поетичні рядки зорієнтовані на "чуже слово”, в його віршах ми знайдемо чимало прихованих алюзій і ремінісценцій, а часом і неприхованих цитат із Данте і Донна, Шекспіра і Блейка, Гете і Шиллера, Кантеміра і Державіна, Пушкіна і Лєрмонтова, Ходасевича і Одена.