Моє відношення до лірики Б. Пастернака

Колись Марина Цвєтаєва в запалі полеміки викликнула: «Де людина, яка до кінця зрозуміла Пастернака?» І сама ж пояснила: «Пастернак - це «тайнопис», «шифр». Хіба це не попереджувальний сигнал для таких, як я, для тих, хто відправляється мандрувати по морю, назва якого «Лірика Бориса Пастернака». Творчий шлях Пастернака складний і тернистий. Його поезія викликала суперечливі оцінки. Але його глибоке проникнення в таємниці людської душі, природи, Вселеної, а також свіжий, схвильований вірш завжди вражали і вражають цінителів поетичного мистецтва. Ми знаємо, що великі російські поети двадцятого століття формувалися у складних і суперечливих зв’язках з різними літературними течіями. О. Блок починав як символіст, В. Маяковський - як футурист, Г. Ахматова - як акмеїст. Борис Пастернак як поет перетинався відразу із символізмом і футуризмом, із Блоком і Маяковським. Вплив літературних напрямків освіжив мову його поезії.

Що ж дозволило Борисові Пастернаку виділитися серед сучасників? Розвитку таланта сприяло те, що майбутній поет ріс у сприятливій атмосфері: його батько - академік живопису, мати - відома піаністка. Він вчився за кордоном, вивчав філософію, захоплювався історією, літературою, музикою. Тому і подобається мені його творчість, добірністю і музикальністю вірша. Поезія Пастернака призиває вслухатися, вдивитися в світ, але не вторгатися в нього, щоб не порушити гармонію природи. Рання лірика Пастернака - це преклоніння перед природою: «Лютий. Дістати чорнила і плакати…». Сльози захвату і трепет душі - постійні супутники його спілкування із природою. Борис Пастернак проголошує: природа - величезний живий організм, у якому є душа, любов і мова. Про це він говорить і у вірші «Весна» і в багатьох віршах зі збірника «Сестра моя - життя». В одному із віршів поет говорить про сад, по якому пробігають перші промені сонця, і він, «окроплений, закапаний» минулої ночі дощем (до речі, дощ - явище природи, яке найбільш усього любив Пастернак), загоряється, «зліпить» мимовільного спостерігача.

Говорячи про лірику Пастернака, слід зазначити, що поет не міг та й не хотів «замикатися» тільки на темі природи. Дві революції (1905 і 1917 р.), три війни (перша світова, громадянська і друга світова), роки сталінщини, хрущовської відлиги - от що вмістилося в рамки одного життя. Першої російської революції присвячені поеми «Дев’ятсот п’ятий рік», «Лейтенант Шмідт». У його лірику увірвалася тривога, що винищує людські життя громадянська війна болем пронизує його вірші: «А в наші дні і повітря пахне смертю…».

Про це говорить він у 1918 році у вірші «Розрив». Мені дорогі твору Бориса Пастернака, у яких розкривається його творча особистість. Це вірші «Тиша», «Ніч». У них звучить любов до життя, вселяє нам свою любов до буття, хоча він все глибше усвідомлює, що вони від нього йдуть. Настільки ж сильна його любов до творчості: «Ціль творчості - самовіддача» («Бути знаменитим некрасиво…»), до жінки («Єва», «Жінки у дитинстві»). Усе, чим Пастернак так дорожив все життя, збережене і передане в його останніх віршах. У віршах останніх років виразно відчуваються ноти глибокого драматизму. Своє місце у житті він називає «тяжким» («Тіні вечора волосся тонше…»}. Він просить зм’якшити йому «гіркоту фатальної години»:
Прощай, розмах крила розправлений,
Польоту вільного завзятість…

Особливо підкуповують мене вірші, написані опальним поетом. Гіркота образи, біль души вилилися в них:
Я пропав, як звір у загоні.
Десь люди, воля, світло,
А за мною шум погоні,
Мені назовні ходу немає. …
Що ж зробив я за капость,
Я вбивця й лиходій?
Я увесь світ змусив плакати
Над вродою землі моєї.
(«Нобелівська премія», 1959)

В останніх рядках цього вірша звучить надія на пришестя нової ери - милосердя і справедливості. На жаль, Борис Пастернак міг про це, як і ми сьогодні, тільки мріяти. «Вірю я, прийде пора - Силу підлості й злості Здолає дух добра». Важко читати Пастернака, складний малюнок творчого шляху його, але його внесок у нашу поезію досить значний. Його довгий час від нас ховали. Тепер ми знаємо чому. Тому з кожним новим прочитанням його віршів ми будемо любити його більше і більше.
Він нагороджений якимось вічним дитинством,
Тією щедрістю і пильністю світил.
І вся земля була його спадщина,
А він її з усіма розділив.
Ганна Ахматова


Матеріали схожої тематики:


Айтматов Ч.Т. [11] Астаф'єв В.П. [8] Ахматова А.А. [17]
Блок О.О. [24] Булгаков М.О. [29] Бунін І.О. [15]
Васильєв Б.Л. [6] Гончаров І.О. [15] Грибоєдов О.С. [8]
Достоєвський Ф.М. [11] Єсенін С.О. [22] Купрін О.І. [18]
Лермонтов М.Ю. [81] Максим Горький [24] Маяковський В.В. [8]
Некрасов М.О. [12] Островський О.М. [12] Пастернак Б.Л. [14]
Платонов А.П. [10] Пушкін О.С. [79] Салтиков-Щедрін М.Є. [14]
Твардовський О.Т. [7] Толстой Л.М. [56] Тургенєв І.С. [28]
Тютчев Ф.І. [8] Цвєтаєва М.І. [12] Чехов А.П. [47]
Шолохов М.О. [9] Шукшин В.М. [9] Інші російські автори [126]