П’єса Островського написана в середині XIX століття, під час підйому революційного руху мас, в епоху, коли особистість піднімалася на боротьбу за своє розкріпачення. «Гроза», на думку М. О. Добролюбова, «самий рішучий твір Островського», тому що в ньому показаний складний трагічний процес розкріпачення душі, яка оживає. У п’єсі темрява бореться зі світлом, зльоти змінюються падіннями, тут показані і живучість моралі «темного царства», і нетривкість цієї моралі, і сила характеру, що змогла переступити через неї навіть ціною власного життя. І з усією жорстокістю, несправедливістю «темного царства» бореться Катерина - головна героїня п’єси Островського. Світлим і тихим було її дитинство. Катерина ходила в церкву, слухала розповіді паломниць, вишивала золотом по оксамиту Але релігійність Катерини - це віра в чарівні казки, які вона слухала в дитинстві. У релігії Катерину приваблює насамперед красота переказів, церковна музика, іконопис, «її уявлення працює невтомно і відносить її в новий світ, «тихий і світлий».

Але сміливий і рішучий характер Катерини виявляється ще в дитинстві. Вона розповідає Варварі: «Я ще років шести була, не більше, так що зробила! Скривдили мене чимось вдома, а діло було увечері, вже темно: я вибігла на Волгу, сіла в човен та й відштовхнула його від берега. На другий ранок уже знайшли верст за десять!» Світле дитинство пройшло, і Катерину видають заміж за нелюба. Життя у свекрухи відразу не сподобалося Катерині. Сварлива і жорстока Кабаниха, що своїх рідних «поїдом їсть», «точить, як іржа залізо», намагається придушити волелюбну натуру Катерини. Але героїня сміло вступає в боротьбу з Кабанихою. Чесна і правдолюбна, Катерина не вміє пристосовуватися до життя «темного царства». «Не хочу тут жити, так не буду, хоч ти мене край!» - рішуче говорить вона Варварі.

Ніжно і палко Катерина кохає Бориса. Її кохання - це теж протест проти моральних підвалин «темного царства». Сила її почуття така, що вона готова зневажити громадські звичаї і релігійні поняття: «Нехай усі знають, нехай усі бачать, що я роблю!» Але щастя тільки поманило Катерину. Два тижні вона зустрічалася з Борисом, але ось приїжджає Тихін. Налякана грозою і голосіннями напівбожевільної пані, Катерина в усьому признається чоловіку. «Що, синок! Куди воля-то веде! Говорила я, так ти слухати не хотів. От і дочекався!» - із злістю говорить Кабаниха Тихонові. Вона зловтішається, що одержала верх над Катериною. Але ми бачимо, що в цій боротьбі морально перемагає Катерина, а не Кабаниха. Протест Катерини зростає. Вона готова на все, тому просить Бориса взяти її з собою. Але Борис «не по своїй волі» їде, він цілком залежить від свого дядька, купця Дікого. Остання надія згасла в душі Катерини. «Знову жити? Ні, ні, не треба… недобре!» - думає вона. Катерина розуміє, що жити в будинку Кабанових - це аморально. Та краще не жити зовсім, ніж миритися з «жалюгідним животінням». М. О. Добролюбов пише: «…Вона рветься до нового життя, хоча б довелося померти в цьому пориві». От він, протест Катерини, протест проти зла і міщанства, жорстокості і брехні, протест, «доведений до краю!»

У відповідь на статтю М. О. Добролюбова через чотири роки вийшла стаття Д. І. Писарєва «Мотиви російської драми». У ній Писарєв критикує статтю Добролюбова «Промінь світла в «темному царстві» і дивується, що критики не змогли «зробити Добролюбову жодного заперечення». Писарєв говорить про Катерину: «Що це за кохання, яке виникає від обміну кількома поглядами?.. Нарешті, що це за самогубство, викликане такими дрібними прикростями, які переносяться цілком благополучно всіма членами всіх російських сімейств?» Критик підтверджує, що Добролюбов, побачивши в кожному вчинку Катерини що-небудь добре, склав ідеальний образ, побачив унаслідок цього «промінь світла в «темному царстві». Писарєв не може погодитися з цим, тому що «виховання і життя не могли дати Катерині ні твердого характеру, ні розвинутого розуму. Розум дорожчий над усе, або, вірніше, розум - усе».

Чому ж так розходяться погляди Писарєва і Добролюбова Що змушує одного писати про силу характеру Катерини, а іншого - про слабкість цього характеру? Пригадаємо, що стаття Добролюбова вийшла в 1860 році, під час революційного підйому, коли на першому плані стояли сміливі і рішучі герої, що поривалися до нового життя, готові до смерті заради нього. У той час іншого протесту бути не могло, але навіть такий протест підтверджував силу характеру особистості. Стаття Писарєва була написана в 1864 році, в епоху реакції, коли потрібні були мислячі натури. Тому Д. І. Писарєв так і пише про вчинок Катерини: «…Зробивши багато дурниць, кидається у воду і робить таким чином останню і найбільшу дурницю».

Як я ставлюся до Катерини? Чи вважаю її «променем світла в «темному царстві»? Так, я люблю Катерину, люблю її доброту і ніжність, щирість її почуттів, її рішучість і правдивість. Я вважаю, що Катерину можна назвати «променем світла в «темному царстві», тому що вона протестує проти кабанівських уявлень про моральність, «не хоче миритися, не хоче користуватися жалюгідним животінням, яке їй дають в обмін за її живу душу». У цьому і складається, по-моєму, сила характеру Катерини.