Герой оповідання, Дмитро Іонич Старцев, - Молодий лікар, призначений до земської лікарні в Дялиже, недалеко від губернського міста С. Це був палкий юнак з високими ідеалами і бажанням служити на користь людям і Батьківщині.

Чехов написав порівняно небагато оповідань про кохання, та майже кожне з них змальовує це почуття як найбільше щастя, муку, таїну людського існування. Най-відоміші з них "Будинок з мезоніном”, "Про кохання” і "Дама з собачкою”. Це останнє розглянемо докладніше. Якщо "Людина у футлярі” та «Скрипка Ротшильда» - це трагедії безнадійно змарнованого життя, то «Дама з собачкою» - драма, яка завершується словами, може, ілюзорної, але надії.

Зміст "Скрипки Ротшильда” в стислому викладі нескладний, як у більшості оповідань Чехова. Трунар Яків Іванов на прізвисько Бронза - мешканець маленького заштатного містечка. Він незадоволений всім і всіма на світі, а надто тим, що його земляки вмирають дуже рідко і він терпить через це збитки.

Чехов нібито іронічно ставився до Петі Трофимову, зобразив його «недотепою» і тим самим висловив своє скептичне ставлення до революційного руху. Таку думку абсолютно необгрунтовано. Для того щоб зрозуміти це, треба згадати, хто і за яких обставин назвав Петю «недотепою».

Безумовно, любов - найясніше й прекрасне почуття. Але життя в суспільстві накладає на людину обмеження й заборони, покликані направити могутню стихію любові в спокійне сімейне русло, де пристрасть узаконена й стає лише одним з елементів повсякденного життя.

Антон Павлович Чехов - великий майстер і художник слова. Він здатний передати в маленькому оповіданні все життя людини. «Писати талановито, тобто коротко», «уміти коротко говорити про довгі речі». Це його кредо. Остання формула найбільше точно визначає сутність досягнутого Чеховим незвичайної майстерності.

Чехов належав до письменників, які зображували життя народу начебто ззовні, зі спостереженням і співчуттям, з позиції гуманіста, якому не байдужі проблеми простого люду. Цей автор заглиблювався у внутрішній світ представників різних соціальних прошарків: чиновництва, розореного в капіталістичних умовах дворянства, інтелігенції (як сподвижницької, так і самозакоханої, деградуючої в обивательських лабетах), зубожілого селянства.

В обох п’єсах пейзаж дивно гарний, хоча важко порівнювати захоплюючі волзькі види, що відкриваються з того місця, де розташоване місто Калинов, з маленьким у порівнянні з великою російською рікою вишневим садом. Величезний, колоритний волзький пейзаж придушує своєю красою, суворої й могутньої.

«Вишневий сад» була останньою і, можна сказати, підсумковою п’єсою Антона Чехова. Він написав її незадовго до смерті, 1904 року, на стикові епох, коли передчуття змін в суспільстві було особливо помітним.

Героїня "Дами з собачкою” Ганна Сергіївна фон Дідериц (це жорстке німецьке прізвище так само не пасує жінці, як є чужим їй носій цього прізвища-її чоловік, котрий викликає у неї відразу своєю лакейською вдачею) втілює риси найпри-вабливіших жіночих образів Чехова. Певно, саме такі жінки йому найбільше подобалися.

Всі оповідання Чехова викликають у читача глибокий емоційний відгук, адже кожен твір списано з натури. Одним із властивостей людського життя, на превеликий жаль, є величезна, всепоглинаюча вульгарність. Ця вульгарність не дає людині спокійно існувати, вона тисне на неї, щоб робити все його життя нещасної і убогою. Чехов констатує, що при всьому цьому деякі люди не тільки не намагаються боротися з цією вульгарністю, але і всіляко її культивують.

Антон Павлович Чехов - великий майстер і художник слова. Він здатний передати в маленькому оповіданні все життя людини. «Писати талановито, тобто коротко», «уміти коротко говорити про довгі речі». Це його кредо.

Чехов - майстер короткого оповідання, і предметом дослідження в них найчастіше для письменника стає внутрішній світ людини. Він був непримиренним ворогом вульгарності і міщанства, ненавидів і зневажав обивателів, їх порожню і безцільно життя, позбавлену високих прагнень та ідеалів.

Чехов є загальновизнаним майстром короткого оповідання. Основний його творчий прийом - максимальна концентрація інформації у відносно малому обсязі тексту, звідси така увага до деталей, звідси здатність зробити символічною саму звичайну життєву історію.

Коли кажуть про дорослу людину, що їй випала тяжка доля, тому що вона потрапила у скрутне становище, виникає питання, а як вона себе у цих обставинах поводить? Можна багато чому знайти виправдання, казати скільки завгодно красивих слів - і нічого не робити, чекаючи якоїсь манни небесної, втручання потойбічної сили.