Коли кажуть про дорослу людину, що їй випала тяжка доля, тому що вона потрапила у скрутне становище, виникає питання, а як вона себе у цих обставинах поводить? Можна багато чому знайти виправдання, казати скільки завгодно красивих слів - і нічого не робити, чекаючи якоїсь манни небесної, втручання потойбічної сили. Більш того, скрутне становище - це індикатор людської особистості, перевірка істинності її слів. Любов Андріївна Раневська, добра, чуйна, делікатна жінка, вміє бути глухою і сліпою у ставленні до найближчого й найдорожчого. Вона живе навіть не сьогоднішнім днем, однією миттю, думаючи тільки про себе. Убита горем після смерті сина, вона від’їжджає до Парижа, а зовсім юна дочка залишається без матері у Росії. Не мати за дочкою, а сімнадцятирічна дочка їде, щоб привезти матір додому, турбується про неї. Маєток ось-ось продадуть за борги, нічим сплатити навіть відсотки, майбутнє рідної дочки та приймачки не «лаштовано, а Раневська викидає гроші на вітер, виховуючи коло себе паразитів-лакеїв та нахлібниць.

Навіть гроші, що надіслала її колишня свекруха, Аніна бабуся, вона візьме з собою до Парижа, не думаючи про дочку. Можна красиво говорити про спогади свого дитинства - і не думати про щоденну працю і економію. Можна від серця заявити: «Продавайте і мене разом із садом!» - і нічого не зробити для нього.

Такий самий і Гаєв - майстер красивих слів і поз, тільки більш безцеремонний з людьми, що нижчі за нього станом. Майже жебрак з великими панськими замашками! Він вихваляється, що весь свій достаток проїв на льодяниках, і збираться служити урядовцем у банку… Старий Фірс ходить за ним, як за малям, перевіряючи, чи не забув надіти пальто і калоші. Вони самі винні у цьому становищі, бо зробили його своїми руками. Дуже влучно сказав про них Горький: «Егоїстичні, як діти, та кволі, мов старі,

вони запізнилися вчасно померти і скиглять, нічого не бачачи поруч, нічого не розуміючи, - паразити, позбавлені сили знову присмоктатися до життя».

Єрмолай Лопахін - купець, який сам домігся великого достатку, пристосувався до життя навіть у складних умовах відмирання старого укладу життя і становлення нових капіталістичних відносин. Він не пропустить того, що саме йде до і рук, на чому можна непогано заробити. Лопахін не буде роздумувати, чи естетично розбити маєток на ділянки і здавати в оренду, а вишневий сад вирубати.

На його виправдування можна сказати, що він спочатку пропонував це колишнім хазяям.

Є ще причина у Лопахіна, щоб купити саме цей маєток. Ця купівля - його розрахунок з минулим, доведення усім і самому собі свого перевтілення: «Я купив маєток, де дід і батько були рабами, де їх не пускали навіть на кухню…» Приховане бажання - стати, нарешті, рівнею старим знайомим - пані Раневській та Гаєву, але він ще не розуміє, що тільки грішми це не владнаєш…

Навіщо у п ‘єсі виведено образ Фірса ? Цей епізодичний образ - та сама маленька роль великого актора, ця остаточна деталь, без якої не може Чехов. Фірс - анахронізм, відбиток минулого, майже музейний експонат. Він залишився у суспільстві як уламок минулої доби ще з колишніх змін - кріпак, що добровільно відмовився від вільної, бо не уявляє своє життя без хазяїв, без того, щоб не бути нянькою при Гаєві і не обожнювати Раневську, що виросла, вийшла заміж і почала старітися у нього на очах. Він не сміє бачити їхніх помилок і суперечностей, навіть у думках нікого не засуджує, на все знаходячи виправдання.

Навіть коли його, хворого, забули у забитому будинку, він думає тільки про те, як там Гаєв без теплого пальта. Так все життя минуло, немовби й не жив. Цей образ - ще одне свідчення марного паразитичного життя старих хазяїв вишневого саду, що говорять красиві слова про майбутнє і живуть, мовби жартома, граючись людьми, тепер.