Сюжетна лінія романа Айтматова «Плаха»
У творі є одна колізія, яка пов’язана з протистоянням творчого, продуктивного, по-народному мудрого начала в образі чабана Бостона Уркунчієва і руйнівно-демагогічної, споживацько-аморальної позиції підлотників та наклепників типу парторга Кочкорбаєва і морального деграданта-п’янички й злодія Базарбая, Ця сюжетна лінія також переплітається зі стихійною долею вовків Акбари і Ташгайнара - своєрідних образів-символів, у яких віддзеркалена проблема грядущої суспільної катастрофи з руйнуванням роду, родини, народу, природних багатств. У свій час відомий російський філософ Микола Бердяєв стверджував про Ф.Достоєвського, що той прекрасно розумів сутність атеїстичного соціалізму, який ішов не на зміну капіталізму, а як альтернатива християнству і як руйнівник національної свідомості і державності Росії. Бісівське свавілля, що веде до батьковбивства, це і свідоме заперечення Вітчизни. Звернення у романі Ч.Айтматова "Плаха” до Бога, потреба необхідності богошукання в собі викликане часом, у передгроззі трагічних подій, коли у бездуховному, тяжіючому до мамони середовищі розплоджуватимуться обер-кандалови, базарбаї, трансформовані чи реінкеровані із смердякових, які ненавидять все і вся: рідних і близьких, працьовитіших і порядніших, природу і світ. Розплачуються ж люди, які намагались запобігти злу (Авдій Калістратов, Бостон, Гулюмкан), і невинні безгрішні створіння (маленький син Бостона Кенд-жеш). Вбивається клин і в природну гармонію. Показовою з цього приводу є загибель сайгаків, овець, цілого вовчого виводку. Чи міг передбачити автор "Плахи” і "Буранного полустанку”, що станеться незабаром після пере-строєчних (космополітичних у своїй основі!) ка-таклізмів? Про те, що зловісний манкуртизм перетвориться у типово трагічну реальність? Що "казармений” облаяний соціалізм розчиниться у процесах глобалізму з його ліберально-ринковими підходами до національно-духовних проблем, коли особистість, родина, цілий народ перетворюються на товар і такі трудяги, як Бостон, Єдигей чи Казангап не зможуть стати господарями на власній землі і стануть наймитами новітніх баїв? Що капіталістично-феодальним системам взагалі несприйнятливі соціальні і традиційно-національні пріоритети? Кращі митці-мислителі завжди надіялись на краще, а надія, як правило, помирає останньою. У пострадянську добу Ч.Айтматов звернувся до фантастично-космічної теми у романі "Тавро Кассандри” (1996), розвиваючи відому з античних часів (міф про доньку троянського царя Пріама Кассандуру, наділену, чи скоріше покарану богом Аполлоном, пророчим даром, однак позбавлену людського довір’я: до цього мотиву звертались у різні часи Есхіл, Евріпід, Ф.Тес-лер, Ф.Міллер, А.Майков, Я.Полонський, Леся Українка тощо) проблему пророцтва, неувага до якого обертається бідами і нещастями. Персонажі твору Ч.Айтматова - представники інтернаціональної когорти: чернець Філофей, російський учений Андрій Крильцов, який, привласнивши славу Філофея, відмовляється повернутися з Космосу на Землю, американські футурологи тощо. Однак, як сказано у псалмі, "не можна слухати людей більше, ніж Бога”: катастроф, земних і космічних, неможливо зупинити через людську мораль, поскільки в основі усіх нещасть лежить гріх. Критика несприятливо зустріла роман "Тавро Кассандри”, звинувачуючи письменника у космополітичних тенденціях. Тривоги за майбутнє людської цивілізації, яка, поглинута науково-технічним прогресом, втрачає духовно-моральні орієнтири, визначають головний ідейно-філософський спектр літератури 80-х рр. - якраз напередодні серйозних і трагічних геополітич-них змін. Вони у "Твоїй зорі” українця Олеся Гончара, у романах "Закон вічності” грузина Н.Думбадзе, "Вибір” та "Гра” росіянина Ю. Бондарева, у прозі магічного реалізму колумбійця Гарсіа Маркеса. В основі драматичних і трагічних колізій минулих і сучасних поколінь лежать серйозні аномалії духовно-етичного плану. Це спільна думка в ідейно-філософській парадигмі багатьох прогресивних культурних діячів останніх десятиліть напередодні гло-балістичної доби. Через деякий час зображення суспільних деформацій системи, що приходила до остаточного руйнування, набуде відверто кон’юнктурного характеру, від чого аж ніяк література не набувала катарсисного змісту: новітні революційні біси використовували витонченішу підлоту. Про це чудово повідав на початку перестроєчних процесів прекрасний письменник і громадянин Юрій Бондарєв у романі "Игра”, де режисера Кримова, колишнього офіцера-фронтовика, звинувачує бездарний кар’єрист Молочков, якому, нікчемному боягузу, той колись урятував життя пострілом у руку. Пізніше, через десятиліття, підлотник інкримінуватиме рятівнику інсценізоване самострільство. Дуже швидко у перестроєчних процесах молочкови вилізуть не тільки в пограбуванні мас, фізичному і духовному, а й творенні антикультури, котра розтліватиме і нові покоління. Однак зішлюсь знову на не раз цитованого мною Ю.Воробйовського: "Однако вспомним жития святых - как повергали они лгущих истуканов? Молитвой Господней! Предание говорит нам, что при рождении Спасителя рассыпались многие кумиры и онемел Дельфийский оракул.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
