Загадкова, непередбачувана, незрозуміла ... Ася. Її таємничість притягувала мене до неї. Ніколи не знаєш, як вона себе поведе, що зробить ... несхожа на інших, неповторна особистість ...

Тільки через багато років я зрозумів, що по-справжньому любив її ..., але тоді не усвідомлював, а може, просто не хотів повірити в те, що я її люблю ...

Згадуючи нашу останню зустріч, я думаю над своїм вчинком ..., над тим, що відкинув її любов ... Але чому ..? Я боявся прийняти це почуття, можливо, тому, що був занадто слабкий для нього, тому що воно було для мене новим, а може, через те, що до цього не брав дійсно важливих для мене рішень, рішень, які б змогли змінити все моє життя ...

«Втім, я повинен зізнатися, що не надто довго сумував за нею; я навіть знайшов, що доля добре розпорядилася, не з'єднавши мене з Асею; я втішався думкою, що я, ймовірно, не був би щасливий з такою дружиною ... Я був тоді молодий - і майбутнє, це коротке, швидке майбутнє, здавалося мені безмежним. »

Але, «почуття, порушене в мені Асею, то пекуче, неясне глибоке почуття, вже не повторилося ...» Адже щастя було так близько ... Потрібно було сказати всього лише одне слово ... Я сам винен у трагедії ... Я відступив, мені не вистачило рішучості ... Прогавив своє щастя ...

«Я досі зберігаю всі її записки і висохлу квітку гераніума ...» Виходить, «легке випаровування нікчемної травки живе довше всіх радощів і всього жалю людини, живе довше самої людини».