Над чим змушує задуматися оповідання В. Шукшина «Образа»?
В оповіданні Василя Макаровича Шукшина «Образа» мова йде про звичайний життєвий випадок, свідком або учасником якого може виявитися кожний з нас у будь-яку хвилину: у транспорті, у магазині, у будь-якій установі. Це, на жаль, стало повсякденною реальністю. Мова йде про звичайне хамство. Сашку Єрмолаєву нагрубіянила продавщиця, її підтримала черга. І все це в присутності доньки, яка ще в силу свого віку не може зрозуміти, що трапилося, але серцем почуває, що ці тітки й дядьки «погані», вони скривдили її тата. І Сашку соромно перед дочкою за цих людей. Як надійти йому? Може, промовчати, повернутися й піти? Як говориться, чолом стіну не прошибиш, тільки шишки собі наб’єш. А цих людей словом не переконаєш. І продавщицю-грубіянку, і людей із черги, що підтримали її, особливо Чукалова. Адже далеко не кожна людина зможе хоча б зовні спокійно перенести образу. Просто не зможе. Тоді, може бути, простіше на брутальність відповісти брутальністю, відвести душу і відразу забути про те, що трапилося? Як говорять у народі, коли не вистачає слів, допомагають вираження. Але знов-таки не кожна людина може опуститися до брутальності і хамства. По своєму складу Сашка не може цього. Але є ще один аргумент – сила, до якої і вирішив звернутися Сашко Єрмолаєв. У цьому випадку цей аргумент – молоток. І тільки щаслива випадковість, тільки втручання дружини запобігло катастрофі, інакше могло відбутися непоправне. У стані афекту, не розрахувавши сили, Сашко міг би вбити людину… А це вже найстрашніше. Як потім жити далі, знаючи, що ти позбавив життя нехай і погану, але людину. Убити когось – це вбити і більшу частину своєї душі, самого себе. Що може бути сутужніше і страшніше життя з постійним відчуттям своєї провини, вічними каяттями совісті? Про це страшно навіть подумати. Тому як же бути? Сам автор не дає однозначної відповіді, але як би між іншим говорить: «…Адже ми самі розплодили хамів, самі… Ніхто нам їх на парашутах не закинув…». Виходить, він залишає рішення на совісті кожного з нас. А тим часом беззаконня, сваволя і хамство все множаться. Ми живемо серед розлючених, агресивно настроєних, грубих людей. І брутальність, до нещастя, стає як би нормою поведінки і спілкування. Якщо тобі спокійно, доброзичливо відповіли, то ти сприймаєш це не як норму, а як рідке і приємне виключення. І в цьому світі зла все сутужніше жити кожному з нас і всім разом. Поневолі задаєш те ж питання, що і Василь Макарович Шукшин: «Люди, що з нами відбувається?». Так, що з нами відбувається? До чого ми йдемо? У цьому швидкому ритмі життя, напевно, обов’язково потрібно знайти хвилину і згадати істину: «Треба людиною бути». Бути людиною…
| |
Матеріали схожої тематики:
|