Мистецтво В. Шукшина як письменника, актора, драматурга не може залишити байдужим жодного людини. Задамо собі питання: чим же беруть за душу й серце твору Шукшина? Відповідь на нього простий: селянський син, він не тільки у всіх тон костях знав сільське життя, воно "чуяв” її нутром, серцем, всім єством своїм, тому так природні його герої, правдиві кожним своїм учинком, жестом, мовленням, життям. А ще болем, який пронизані чи не всі утвори письменника. Болем за людину - за його невдалу долю (”Залітний”), потоптане достоїнство (”Образа”), горі, з яким ніхто не може розминуться в цьому житті (”Горі”).

Скільки у всій світовій літературі написане - напевно, сотні тисяч сторінок - про смерті й гору самітності, що вона несе. І як написано! Красиво! Але от Василь Шукшин пише невелике оповідання, що так і називає - "Горі”. І потрясає душі й серця читачів. Вся історія, розказана письменником, звичайна, життєва: у старого Не Сподіваючись умерла дружина, поховав він її, а от отямитися від лиха, що налягло на нього, не може. Ночами виходить на город і "розмовляє” з покійницею. Це говорить уже не людина - сам біль людська, горі людське. Оповідання "Горі” - це справжній шедевр. І написати його могла тільки людина, що почуває чужий біль сильніше, ніж свою.

Сам Шукшин постійно сумнівається, болісно міркує про наше життя, про її зміст, задає самому собі нескінченні питання, дає на них часто незадовільні відповіді. І багато хто його герої схожі на свого творця - бентежні, що нерідко надходять всупереч здоровому глузду, собі на шкоду. Але завжди письменник шанував у людині щирість, прямоту, добрий початок. Навіть у самому своєму герої він хотів бачити щось гарне, що піднімає його над прозою життя. Всі шукшинські "чудаки” - це, по суті, люди з незадоволеною духовною потребою. Звідси їхнього дивацтва, іноді зовсім безневинні, інший раз - на грані порушення закону й навіть за цією гранню. Земля й люди сьогодні, їхнє буття, їхні майбутні долі - от що хвилює письменника, приковує його увагу. Любов, дружба, синів й батьківські почуття, материнство в безмежності терпіння й доброти - через них упізнається людина, а через нього - час і сутність буття.

Василь Шукшин знав і прекрасно розумів життя. Його знання складалися з особистого досвіду, спостережень, проникливого бачення, з його мистецтва розуміти, розгадувати сутність явищ і фактів, порівнювати їх, зіставляти. Шукшин - син своєї землі й свого часу, він належить до розряду письменників, яким талант, відмірений природою, дозволяє ступнути в майбутнє. І сьогодні так само тривожно, як і двадцять років тому, звучить його питання: "Що з нами відбувається?”