Не набагато більше десяти років тривала творча діяльність В. Шукшина, але зробленого їм вистачило б іншому на ціле життя. Він почав з оповідань про земляків. Нехитрих і штучних. Він чуйно вловив соціальні зміни в сучасній дійсності, духовні настрої свого часу. Глибинною напруженістю відрізняється оповідання «У профіль і анфас». Терзають сумніву Івана, незадоволений він своїм життям і собою, хоче зрозуміти, для чого живе й працює: «А я не знаю, для чого я працюю!» Віра в гуманні початки життя, віра в сили людини, можливість здобути перемогу над злом спонукала В. Шукшина написати такі оповідання як «Калуга» і «Образа». В основі оповідань до болю пізнавана ситуація. В «Калузі» - не побажала дати пропуск, не пропустила до хворого, обійшлася грубо з людиною літня вже жінка-вахтерка. Тим часом на очах у нього були пропущені ті, хто сунув рублеву або плитку шоколаду в кишеню її бруднуватого халата. Явна несправедливість, і реакція на неї гостра. Наприкінці оповідання звучать тяжкі, як подих, слова: «Я ніяк не міг заспокоїтися протягом усього дня! страшно й огидно стало жити, не можу зібрати воєдино думки, не можу довести собі, що це дріб’язок. Рука трясеться, душу трясеться, думаю: «Так отчого ж така свідома, така в нас осмислена злість-те?! Що з нами відбувається?»

Схожа ситуація й в оповіданні «Образа». «Що таке діється з людьми?» - заперечує Сашка Єрмолаєв, головний герой «Образи». Повсякденні життєві зіткнення визивають

у героях гостру реакцію, підводять до критичних міркувань про природу людського хамства, байдужості, взагалі про людське життя. В оповіданнях В. Шукшина за зовні простим, невибагливим, часом буденним фактом криється широке філософське осмислення дійсності, встають питання про сенс життя, про добро й зло, про душ людської. От герой оповідання «Вірую» Максим Яриков. Налягла якась особлива туга на нього, сорокалітнього, злого на роботу мужика. Не може Максим сказати, що з ним відбувається. Почуває - болить душу. Але як пояснити - чому? Ненавидить він тих «людей, у яких душі немає, або вона погана». Думає, болісно міркує герой: а навіщо всі? Навіщо живе він і люди довкола нього? Почув Максим Яриков, що до Лапшиним приїхав «самий натуральний» піп , і пішов до нього довідатися: «У віруючих болить чи душу ні?» І виявляється, що цьому попові «ніщо людське не далеке», а ім’я бога, у який він вірить, - Життя. «Ти прийшов довідатися, у що вірити? Ти правильно догадався, у віруючого душу не болить. Але в що вірити? Вір у Життя».

Не завжди герої можуть відповісти на складні питання, але вже саме це прагнення знайти, докопатися до суті, зрозуміти несе в собі зерна духовності. В. Шукшин неодноразово змушує свого героя критично глянути на себе, на власне життя, на її моральний зміст. Часто предметом дослідження стає людина сформований, узятий у момент щиросердечної напруги, зрушення, надламу. Така «Калина червона» - оповідання про трагічну долю Єгора Пуття-дина. У ньому є все, що здатна викликати й гнів, і жаль, і гіркий роздум про несформоване життя, про моральні сили, що не одержали розумного застосування! Випробувавши відторгнення й самітність, герой повести повернувся до людей, до життя! У праці й приязні близьких, здавалося б, знайдені життєва опора й перспектива морального зцілення. Однак доля Єгора трагічна. «І лежав він, росіянин селянин, у рідному степу, поблизу будинку! Лежав, припавши щокою до землі, начебто слухав щось таке, одному йому чутне».

Прояву жорстокості й сваволі, свавілля й черствості, що спостерігаються серед людей, викликають образу й біль письменника. Пройшло вже більше двадцяти років, як пішов від нас російський письменник Василь Макарович Шукшин. Але не вщухає напружений інтерес до його творчості, його добутку викликають жваві суперечки, наукові дискусії, ім’я Шукшина з літератури переходить у легенду.

В. М. Шукшин з’явився продовжувачем кращих традицій класичної російської літератури. Він завжди вважав, що головне в житті російської інтелігенції - прагнення допомогти людям. І він хотів допомогти людям знайти правду, зберегти щирі духовні цінності. Герої Василя Шукшина, подібно героям Лева Толстого, проходять шлях духовних шукань. Письменник прагне розкрити суть своїх героїв у кризові моменти їхнього життя, у моменти вибору, розчарування, відкриття й самопізнання. Моральні ідеали В. Шукшина втілюються в характерах героїв, що успадкували все краще, що було людині. Всі вони прагнуть знайти своє місце в житті країни, знайти додаток своїм силам. Герой кіноповісті «Живе такий хлопець» Пашка Колокольников живе так, як може, не замислюючись про те, як варто жити. Але при цьому він повний уваги до людей, його діяльне добро - прояв сердечності. Він взагалі живе не розумом, а почуттям, і серце його не обманює. Іван Расторгуев - це хоронитель російської землі. Герої Шукшина постійно міркують про вічний, про добро й зло, про сенс життя, покликанні людини. Багато хто з них схильні до максималізму, не готові до компромісів. Пошук істини для них починається з пізнання навколишнього світу. Самі активні суперечки починаються тоді, коли мовлення заходить про роль і призначення людини в житті, про його щиросердечні якості й шляхи самовдосконалення. Вони намагаються все осягти своїм розумом, пізнати на власному досвіді. У духовних шуканнях героя проявляються його натура, сприйняття їм дійсності. Сенс життя вони бачать у гармонії миру й людини.

Піп з оповідання «Вірую!» стає жагучим життєлюбом, як би втілюючи в собі радість стихійного життя. По Шукшину, згода з миром можливо тільки тоді, коли людина відкритий для людей, чуйний, готовий подарувати іншим частина своєї душі. Шукшин захоплюється героями-фантазерами, такими «чудаками», що сприймають життя поетично, що прагнуть наділити її легендою, наповнити казкою. Талановиті люди майже завжди щедрі. Їм важко боротися з повсякденністю, але вони знаходять опору в любові до всього живого, до природи.

Завдання людини - звільнитися від егоїзму, марнославства, дріб’язковості. Але як повернути прекрасне, якщо воно втрачено? Шукшинські герої готові постійно перебувати в пошуку істини. У цих суперечливих пошуках, в обманах, труднощах відбився соціальний і історичний стан російського суспільства, найважливіші тенденції життя. У них завжди є присутнім життєстверджуючий початок. З одного боку - ідеал доцільності, користі - з іншої. При цьому всі улюблені герої В. М. Шукшина ненавидять вульгарність, міщанство, користь. Мірилом цінності в добутках поета стає реальне життя. Відношення людини до життя - от основний критерій щирого, головне випробування героя на міцність.