Лірика Афанасія Фєта відкриває нам світ разючої краси, гармонії й досконалості, три складові яких - природа, кохання і пісня. Фєта можна назвати співаком російської природи. Наближення весни й осіннє зів’янення, запашна літня ніч і морозний день, що розкинувся без кінця й краю житнє поле й густий тінистий ліс - про все це пише він у своїх віршах. Природа у Фєта завжди спокійна, притихла, вона начебто завмерла. І в той же час вона дивно багата звуками й фарбами, живе своїм життям: «Я прийшов до тебе із привітом, Розповісти, що сонце встало, Що воно гарячим світлом По листах затріпотіло. Розповісти, що ліс прокинувся, Весь прокинувся, гілкою кожною, Кожним птахом стрепенувся!». Зображення природи у Фєта наповнено романтикою, що зачаровує:

Що за звук у півмороку вечірньому?

Бога звістка! -

То кулик простогнав або сич.

Розлука в ньому є,

І страждання в ньому є,

І далекий невідомий клич.

Точно мрії хворі безсонних ночей в цьому плачучому звуці злиті!

Природа у Фєта живе своїм власним таємничим життям, а людина може бути до неї причетна тільки на вершині свого духовного розвитку:

Цілий день сплять нічні квіти,

Але лише сонце за гай, зайде,

Розкриваються тихо листя,

І я чую, як серце цвіте.

Згодом у віршах Фєта знаходимо все більше паралелей життя природи й людини. Відчуття гармонії наповнює рядки поета. А. Фєт не оспівує жагучі почуття, у його віршах ми не знаходимо слів глибокого розпачу або захвату. Він пише про найпростіше - про дощ і сніг, про море й гори, про ліс, про зірки, передаючи нам свої хвилинні враження, запам’ятовуючи миті краси. Світлом і спокоєм наповнені такі поетичні шедеври Афанасія Фєта, як «Шепіт, боязкий подих!», «Я прийшов до тебе із привітом!», «Зоря прощається із землею!» та інші. Краса й природність його поезії доконані, його вірші виразні й музичні. «Це не просто поет, а скоріше поет-музикант!» - говорив про нього Чайковський. На вірші Фєта було написано безліч романсів, які одержали широку популярність. Поет передає у своїх віршах «запашну свіжість почуттів», навіяних природою. Його вірші перейняті світлим, радісним настроєм, щастям кохання. Навіть самі найменші рухи людської душі не вислизають від уважного погляду поета - він надзвичайно тонко передає усі відтінки переживань людини:

Шепіт, боязке дихання,

Трелі солов’я,

Срібло й колихання

Сонного струмка,

Світло нічне, нічні тіні,

Тіні без кінця,

Ряд чарівних змін

Милої особи,

У димних хмаринках пурпур троянди,

Відблиск янтарю,

І цілування, і сльози,

І зоря, зоря!..

У поезії Фєта майже немає дії. Сильніше захоплює поета естетичне сприйняття світу, тим більше він віддаляється від прозаїчності. Треба сказати, що її практично немає в найчистішій поезії Фєта. Кожний його вірш - це ціла гама вражень, думок, радостей і сумів. Підтвердженням цієї думки служать такі з віршів Афанасія Фєта, як «Промінь твій, що летить далеко!», «Недвижні очі, божевільні очі!», «Сонця промінь проміж лип!», «Тобі в мовчанні я простираю руку!». Лірика цього найцікавішого російського поета вічна завдяки відбиттю в ній почуттів і переживань, які випробовує людина, які не позбавлені почуття прекрасного. Вірші Афанасія Фєта торкають самі таємні струни душі, передають нам відчуття дивної гармонії навколишнього світу.