По літературі по повісті В. Г. Распутіна “Пожежа”
Одна із серйозних соціально-психологічних проблем, що вирішується сучасною літературою, складається в правильності вибору героєм місця в житті, точності своєї мети. Міркування про нашого сучасника і його життя, про його громадянську мужність і моральну позицію веде у своїх повістях один із самих талановитих письменників нашого часу - Валентин Распутін. Повість "Пожежа” у творчості В. Распутіна займає особливе місце. Великий її моральні-моральну-моральне-моральна-ідейно-моральний і естетичний потенціал. Повість починається з міркування головного героя Івана Петровича про правду, совісті, про тих основні "підпірках”, на яких, на його думку, тримається життя людини. У цих добутках - щиросердечний біль героя (і самого автора) за свою землю, негосподарське, бездумне, споживче відношення до неї багатьох людей. Щось порушилося у світі. Люди стали іншими, якимись байдужими. Живуть - кожний для себе. І письменник не може про це мовчати. Сама назва повести символічно. Пожежа - це не тільки стихійне лихо. Це й "пожежа” а душах людей. Полум’я вихоплює з тьми не тільки мародерство, убивство, що відбулося в цю ніч, але й минуле, сьогоднішнє селища Соснова. Люди перестали бути хазяями своєї землі, свого селища. Не піклувалися про його благоустрій. "Ми чому, Іван, той-те-таке?”- запитує Ганна Єгорівна свого чоловіка на пожежі. Чому ми такі роз’єднані? Чому серед нас процвітає безгосподарність, злодійство, пияцтво, злочинність?! "Чому стільки на світі не бійся й причандалів?! И як вийшло, що ми на їхню милість здалися, як вийшло?” - запитує й автор. Іван Петрович мучаться, переводить себе душевно й фізично. Герой сумнівається, чи прав він, тому що його ніхто не підтримує. Він бачить, що в минулому "добро й зло відрізнялися, мали власний чіткий образ, а тепер границі стерлися. Добро й зло перемішалися. Добро перетворилося в слабість, зло - у силу. Що таке тепер гарна або погана людина? Раніше людини оцінювали по його щиросердечних жестах, по здатності або нездатності почувати чуже страждання. А зараз уже та гарна людина, хто не робить зла, хто без попиту ні в що не втручається. У результаті мірилом гарної людини стало "зручне положення між добром і злому, постійна й урівноважена температура душі”. Люди раніше витримували випробування стихійними лихами, війною, голодом, тому що були всі разом. А зараз випробування ситістю, роз’єднаністю виявилося ще сутужніше. Думки про це не дають Іванові Петровичеві спокою. Вихід з тупика бачимо в міркуваннях героя про чотири "підпірки життя”: у почутті будинку із сім’єю; у почутті солідарності з людьми, "із хто правиш свята й будні”; у почутті роботи, з якої дається відчуття єдності з людьми; в батьківщини, землі, на якій коштує твій будинок, - якщо все це є, людина щаслива й "весь перетворюється у відповідь на чийсь заклик, душу його вибудовується й починає вільно звучати”. Повість В. Распутіна змушує задуматися нас над багатьма питаннями сучасного життя: навіщо людина живе, у чому причина моральної деградації людей і що робити, щоб усунути ці явища? Тому добутку В. Распутіна ще довго не втратять свій актуальності й будуть хвилювати не одне покоління читачів.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
