У кожного в житті бувають хвилини, коли хочеться забути про проблеми і поринути в інший світ - світ поезії. Тоді ми відкриваємо збірку улюбленого поета і вступаємо в діалог з його душею, яка живе у віршах. Сьогодні ми відкриємо для себе Єсеніна. Поет прожив дуже коротке, але яскраве, плідне життя, залишив нам величезну поетичну спадщину, яка стала надбанням світової культури. Природа - душа єсенінських віршів, вона - джерело його поетичного натхнення. Майже в кожному вірші поет малює картини природи, які акомпанують його почуттям. Природа у поезіях Єсеніна у постійному русі, у безкінечному розвитку і зміні. Подібно до людини, вона співає і шепоче, сумує і радіє. У зображенні природи Єсенін використовує образи народної поезії. Черемха в нього "спить у білій накидці”, верби плачуть, тополі шепочуть, "зажурились дівчата - ялиці”, "зоря скликає іншу”, "берези в білому плачуть полісах”.

Єсенінська природа є втіленням людських почуттів. Це дозволяє автору глибоко відображати любов до життя, порівнювати явища природи з колізіями людського буття:

Как дерево роняет тихо листья,

Так я роняю грустние слова…

Тема батьківщини і природи в єсенінській поезії тісно взаємопов’язані, тому, оспівуючи батьківщину, поет не може бути байдужим до її полів, луків і річок. Природа у поета жива, вона дихає, живе, говорить… Для неї він знаходить яскраві фарби. Найбільше віршів - про природу. Поет глибоко відчуває красу, велич природи і смуток за тим, що ця краса скороминуща.

Кожного разу, коли читаєш вірші, С.Єсєніна, відчуваєш, ніби душею торкаєшся природи, її мальовничих краєвидів. Але найбільше йому вдалося оспівати образ дерева. У народних переказах дерево - символ життя, енергії людини. "Все від дерева”, - так говорив Єсенін. Дерево - це всесвіт: вершина його - сонце, коріння - земля, а стовбур - люди Береза - символ дівочої вроди: ніжності, тендітності і недоторканної краси. Улюблене дерево Єсеніна - черемха. Це чудова окраса наших парків, скверів і приміських лісів. З розквітом черемхи приходить справжня весна з усім різнобарв’ям квітів і трав. У своєму вірші Єсенін це добре показав. "Зеленая прическа”, "в траве зеленой”, "болотний омут”, "холод осени синий”, "голубая Русь”, "синєє небо”, "синий сумрак”, "синь сосет глаза”. "Блакить” - типово єсенінська стихія. Вона розливається хвилями у віршах. І поет не боїться ні повторів, ні одноманітності своїх епітетів: він ними користується не тому, що поетичної фантазії обмаль, а тому, що не хоче й не може говорити інакше. У нього все синє й лазурове: вікна й затоки, долини й поля, осінь і дзвони, очі й погляди.

Кольорова гама широка, і багата. Домінують синій, золотий, червоний. Немає темних кольорів.

Як кожний поет чи письменник, Сергій Єсенін використовує у своїх творах різноманітні художні засоби: порівняння (”все мине, як з білих яблунь дим”, метафори (відгомоніла діброва, журавлі не жаліють, дух палахкотів…), епітети (золота діброва, небо вечорове..), персоніфікацію. Навколишній світ в поезії Єсеніна перебуває в постійному кругообігу, в переході з одного стану в інший. Звідси велика кількість віддієслівних форм. Наприклад, місяць, який порівнюється з кучерявим ягнятком, гуляє по блакитній траві. Художній образ має своєрідну типову єсенінську структуру: порівняння двох предметів за спільною ознакою (”сивина маячливого дня ” - колір, "кучеряве ягнятко - місяць” - форма). Найпростіші метафори дії і стану (”вмирає хмаринка”, "дзвенить колосок”) трапляються рідко. Частіше вони конкретизуються за допомогою метафоричного доповнення (”сутінки лизали золото сонця”): предметна метафора поєднується дієсловом (лизати), щоб утворити неподільне ціле.

Саме для кращого сприйняття навколишнього світу, зірок, квітів, дерев як чогось, що наділене душею, знаходиться у постійному русі, і перевтілення одного в інше Єсенін використовує ці художні засоби.

Мова у поета особлива, вона сповнена художніми засобами, які "ведуть” вірш: "На небес-ном синем блюдце”, "через трещину тянутся в бокалах пальцы косогора”.

На жаль, ми на космічній швидкості віддаляємося все далі і далі від поезії, ми обміняли співчуття на байдужість, наївність на цинізм, а незабаром будемо мати комп’ютерний мозок і синтетичне серце. Щоб цього не сталося, треба поріднитися з природою, чути і бачити її, оберігати, милуватися нею і читати вірші таких поетів, як Пушкін, Єсенін, Шевченко…