Казки М. Є. Салтикова-Щедріна

М. Є. Салтиков-Щедрін - один з найбільших російських сатириків, що бичував самодержавство, кріпосництво, а після реформи 1861 року - пережитки кріпосного права, що вкоренилися в психології людей. Творчість Щедріна пов’язане із традиціями його геніальних попередників: Пушкіна (”Історія села Горюшина”) і Гоголя (”Мертві душі”). Але сатира Щедріна гостріше й нещадніше. В усій красі розкрився талант Щедрін - викривача в його казках. Казки з’явилися своєрідним підсумком, синтезом ідейно-творчих шукань сатирика. З фольклором вони зв’язані не тільки наявністю певних уснопоетичних деталей і образів, у них виражене народне світорозуміння. У казках Щедрін розкриває тему експлуатації, дає нищівну критику дворян, чиновників - всіх тих, хто живе народною працею. В "Повісті про те, як один мужик двох генералів прокормив” Щедрін викриває паразитизм двох колишніх великих чиновників, що потрапили на острів. Це генерали-дармоїди, що не принесли ніякої користі державі, все життя прослужив в реєстратурі, що потім скасували "через непотрібність”.

Генерали ні на що не здано, нічого не вміють робити, уважають, що "булки в тім самому виді народяться, як… їх ранком до Котею подають”. Вони ледве не з’їдають один одного, хоча навкруги маса плодів, риби, дичини. Вони вмерли б з голоду, якби поруч не виявилося мужика. Анітрошки не сумніваючись у своєму праві експлуатувати чужа праця, генерали змушують мужика на них працювати. І от знову генерали ситі, до них вертається колишня самовпевненість і самовдоволення. "От як воно добре бути генералами - ніде не пропадеш!” - думають вони. У Петербурзі генерали "грошей загребли”, а мужикові вислали "чарку горілки так п’ятак срібла: веселися, мужчина!” Співчуваючи пригнобленому народу, Щедрін виступає проти самодержавства і його слуг. Царя, міністрів і губернаторів висміює казка "Ведмідь на воєводстві”. У ній показані троє Топтигіних, що послідовно поміняли один одного на воєводстві, куди вони були послані левом, щоб "утихомирити внутрішніх супостатів”. Перші два Топтигіна займалися різного роду "лиходійствами”: один - дрібними, іншої - великими, "блискучими коня, корову, свиню й пару овець, але збіглися мужики й убили його). Третій Топтигін не жадав "кровопролиття”. Навчений досвідом історії, він діяв обережно й повів ліберальну політику. Багато років одержував від трудівників поросят, курей, мед, але зрештою лопнуло терпіння мужиків, і вони розправилися з "воєводою”. Це вже стихійний вибух невдоволення селян проти гнобителів. Щедрін показує, що причина нещасть народних - у зловживанні владою, у самому характері самодержавної системи. А це виходить, що порятунок народу - у скиненні царату. Така основна ідея казки.

У казці "Орел-меценат” Щедрін викриває діяльність самодержавства в області освіти. Орел - цар птахів - вирішив "завести” при дворі науки й мистецтва. Однак орлові незабаром набридло грати роль мецената: він знищив солов’я-поета, надяг кайдани на вченого дятла й заточив його в дупло, розорив ворон. Почалися "розшуки, наслідки, судьбища”, наступив "морок неуцтва”. Письменник показав у цій казці несумісність царату з наукою, освітою й мистецтвом, зробив висновок, що "орли для освіти шкідливі”.

Щедрін висміює й обивателів. Цій темі присвячена казка про премудрого піскаря. Піскар все життя думав про те, як би його не з’їла щука, тому сто років просидів він у своїй норі, подалі від небезпеки. Піскар "жив - тремтів і вмирав - тремтів”. А вмираючи, подумав: чого ж заради все життя він тремтів і ховався? Які були в нього радості? Кого він утішив? Хто про його існування згадає? "Неправильно думають ті, які думають, що лише ті піскарі можуть уважатися гідними громадянами, які, збожеволівши від страху, сидять у норах і тремтять. Ні, це не громадяни, а щонайменше марні піскарі. Нікому від них ні тепло, ні холодно… живуть, даром місце займають”, - звертається автор до читача.

У своїх казках Салтиков-Щедрін показує, що народ талановитий. Мужик з казки про два генералів кмітливий, у нього золоті руки: він і сільце змайструвало "із власних волость”, і "чудо-корабель” побудував. Народ піддавався гніту, його життя - нескінченна важка праця, і письменникові гірко, що він своїми руками в’є мотузку, яку накинули йому на шию. Щедрін призиває народ задуматися над своєю долею, об’єднатися в боротьбі за перебудову несправедливого миру. Свою творчу манеру Салтиков-Щедрін називала езопова, кожна казка має підтекст, у ній діють комічні персонажі й способи-символи.

Своєрідність казок Щедріна ще й у тім, що в них реальне переплітається з фантастичним, тим самим створюючи комічний ефект. На казковому острові генерали знаходять відому реакційну газету "Московські відомості”. Від незвичайного острова недалеко до Петербурга, до Великої Піддячої. У життя казкових риб і звірів письменник уводить деталі з життя людей: піскар "платня не одержує й прислуги не тримає”, мріє виграти двісті тисяч. Улюблені прийоми автора - гіпербола й гротеск. І спритність мужика, і неуцтво генералів надзвичайно перебільшені. Умілий мужик варить суп у пригорщі. Дурні генерали не знають, що булки з борошна печуть. Голодний генерал проковтує орден свого приятеля.

У казках Щедріна немає випадкових подробиць і зайвих слів, а герої розкриваються в діях і словах. Письменник звертає увагу на смішні сторони зображуваного. Досить згадати, що генерали були в нічних сорочках, а на шиях у них висіло по ордені. У казках Щедріна видний зв’язок з народною творчістю (”жився-був піскар”мед-пиво пила, по вусах текло, а в рот не потрапило”, "ні в казці сказати, ні пером описати”). Однак поряд з казковими вираженнями ми зустрічаємо книжкові слова, зовсім нехарактерні для народних казок: "життям жертвувати”, "піскар життєвий процес завершує”. Відчувається алегоричний зміст добутків. У казках Щедріна відбилися і його ненависть до тих, хто живе за рахунок трудящих, і його віра в торжество розуму й справедливості.

Казки ці - чудовий художній пам’ятник минулої епохи. Багато образів стали загальними, позначаючи соціальні явища росіянці й світової дійсності. Особливе місце в російській літературі XIX століття займає творчість відомого письменника М. Е. Салтикова-Щедріна. Слідом за Н. В. Гоголем він дійшов нелегким шляхом сатири. Його сатира їдка, часто зла, але правдива й справедлива. Він забрав з її гоголівський ліризм, зробив більше явної й гротескної. Але від цього добутку не стали простіше й одноманітніше. Навпаки, у них повною мірою виявилося всеосяжне "головотяпство” російського суспільства минулого століття. У своїй багаторічній боротьбі із царською цензурою, прагнучи більш повно й глибоко розповісти про події й ідеї, що хвилювали його, Салтиков-Щедрін неодноразово прибігав до жанру казок.

Перші три казки (”Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив”, "Пропала совість”, "Дикий поміщик”) були написані ще в 1869 році. Однак якщо спочатку створювалися лише окремі добутки цього жанру, то в 80-і роки в пресі вийшла ціла книга - "Казки для дітей неабиякого віку”. Многообразно ідейно-тематичний зміст цих добутків: це й сатира на самодержавних правителів, і зображення трагічного положення пригнобленого народу, його каторжної праці, і висміювання боягузливих буржуазних інтелігентів, що багато говорять про волю й демократію, а на ділі службовців панівним класам. Казки Салтикова-Щедріна - це особлива форма сатири; зображуючи дійсність, автор бере з її найбільш яскраві риси, по можливості згущає їх і показує як би під збільшувальним склом.

Так, наприклад, у казці "Дикий поміщик” крайнє перебільшення окремих ситуацій дозволило письменникові перетворити смішну історію про дурного й ледачого поміщика в люте викриття існуючих у Росії порядків, які сприяють появі таких поміщиків-паразитів.

Самий початок "Дикого поміщика” уводить нас у мир казки: "У деякім царстві, у деякій державі жився-був…” Зберігаючи дух і стиль народної казки, сатирик говорить про реальних подіях сучасної йому життя. Живучи за рахунок народної праці, нічого не знаючи й не вміючи, але вважаючи себе опорою держави, герой Щедріна ненавидить людей, які годують і напувають його, створюючи комфортні умови існування. Він не може виносити навіть "холопського духу”. Його жагуча мрія - втратитися всіх мужиків. Але коли це бажання здійснюється, поміщик, ні до чого не пристосований, терпить голод, холод, нестаток, зовсім дичавіє, перетворюючись у тварина. Зовсім інакше розповідає письменник про народ. Він в автора безсловесне й покірливий, і тому викриття поміщиків сусідить у Щедріна з почуттям гіркоти про трагічну безвихідність долі простої російської людини. Казки письменника алегоричні: на сторінках багатьох з них живуть звірі, риби, птахи, але діють і почувають вони, як люди: ведуть наукові диспути, сваряться й миряться, радуються й страждають, бувають розумними й дурними, сміливими й боягузливими, балакучими й мовчунами.
З іронією зображує автор у піскарі переляканого до смерті боягузливого обивателя, що "не їсть, не п’є, ні з ким дружбу не водить, а все свою життя береже”. У цій казці, як і в багатьох інших, письменник сполучить фантастику з реалістичним зображенням дійсності. Перед нами піскар - маленька, що боїться всього на світі. Ми довідаємося, що він "платні не одержує, прислуги не тримає, у карти не грає, провина не п’є…”. Таким незвичайним сполученням прийомів досягається ефект реальності що відбуває. Читачі розуміють, що піскар - це художня метафора, що допомагає охарактеризувати обиватель^-обивателів-людей-обивателів. Вся біографія піскаря зводиться до формули: "Жив - тремтів і вмирав - тремтів”. Страшно стає від цих слів. Але саме безглузде життя боягуза-піскаря допомагає нам зрозуміти, що треба жити так, щоб давати тепло іншим людям, радість - тільки в цьому щасті теперішньої людини, у цьому полягає великий зміст нашого перебування на землі.

Проаналізовані лише дві з багатьох прекрасних і дуже проникливих казок Салтикова-Щедріна. Але, мені здається, і цих прикладів досить, щоб зробити висновок: своєю творчістю письменник боролася проти корінного зла російського життя: дурості правителів, покірності й безсловесності народу, обивательщини, хабарництва, боягузтву й вульгарності. На жаль, герої Салтикова-Щедріна не пішли в небуття. І сьогодні ми змушені боротися проти лицемірів, хижаків, користолюбців, байдужих обивателів і безвідповідальних базік. І в цьому нам допомагає жагучий, страждаючий і обурений письменник-сатирик Салтиков-Щедрін.


Матеріали схожої тематики:


Айтматов Ч.Т. [11] Астаф'єв В.П. [8] Ахматова А.А. [17]
Блок О.О. [24] Булгаков М.О. [29] Бунін І.О. [15]
Васильєв Б.Л. [6] Гончаров І.О. [15] Грибоєдов О.С. [8]
Достоєвський Ф.М. [11] Єсенін С.О. [22] Купрін О.І. [18]
Лермонтов М.Ю. [81] Максим Горький [24] Маяковський В.В. [8]
Некрасов М.О. [12] Островський О.М. [12] Пастернак Б.Л. [14]
Платонов А.П. [10] Пушкін О.С. [79] Салтиков-Щедрін М.Є. [14]
Твардовський О.Т. [7] Толстой Л.М. [56] Тургенєв І.С. [28]
Тютчев Ф.І. [8] Цвєтаєва М.І. [12] Чехов А.П. [47]
Шолохов М.О. [9] Шукшин В.М. [9] Інші російські автори [126]