Казки Салтикова-Щедріна звичайно визначають як підсумок творчості великого сатирика. І такий висновок якоюсь мірою виправданий. Казки хронологічно завершують властиво сатиричні добутки письменника. Як жанр Щедрінская казка поступово визрівала у творчості письменника з фантастичних і образних елементів його сатири. Чимало в них і фольклорних заставок, починаючи від використання форми давно минулого часу («Жився-був») і закінчуючи рясною кількістю прислів’їв і приказок, що приводяться у казках. У казках письменник торкається безлічі проблем: соціальних, політичних і ідеологічних. Так, життя російського суспільства відображено в них у довгому ряді мініатюрних по обсягу картин. У казках представлена соціальна анатомія суспільства у вигляді цілої галереї зооморфних, казкових образів. Так, у казці «Карась-ідеаліст» представлена система ідей, що відповідала світогляду самого Щедріна. Це віра в ідеал соціальної рівності та у гармонію, у загальне щастя. Але, нагадує письменник: «На те і щука, щоб карасі не дрімали». Карась виступає в ролі проповідника. Він красномовний і прекрасний у проповіді братньої любові: « чи знаєш ти, що таке чеснота? - Щука розкрила рот від подиву, машинально потягнула воду і… проковтнула карася».

Така природа всіх щук - ковтати карасів. У цій крихітній трагедії Щедрін представив те, що характерно всякому суспільству і усякій організації, що становить природний закон розвитку: є сильні, хто їсть, і є слабкі - кого їдять. А суспільний прогрес - це звичайний процес пожирання одних іншими. Звичайно, у демократичних колах подібний песимізм художника викликав спори і дорікання. Але пройшов час - і Щедрінская правота стала правотою історичної. Салтиков-Щедрін не давав спокій не тільки інтелігенції. «Гарний» і народ у своїй рабській покірності. Страшні і обтяжуючі картини намалював письменник в «Повісті про те, як один мужик двох генералів нагодував». От портрет селянина. «Величезний мужичина», на всі руки майстер. І яблука з дерева дістав, і картоплю із землі добув, і сільце приготував для рябчиків із власного волосся, і вогонь витяг, і провізії наготував, і пуху лебедячого набрав. І що ж? Генералам по десятку яблук, а собі «одне, кисле». Сам і мотузку звив, щоб генерали тримали його вночі на прив’язі. Так ще готовий був генералам подякувати. Важко уявити собі більш рельєфне і виразне зображення морального стану селян: пасивна рабська психологія, неуцтво. Щедрін немов бачить російський народ очами слідчого Порфірія Петровича з «Злочину і покарання» Ф.М. Достоєвського. Той прямо називав мужика іноземцем, настільки недоступний був для нього напрям думок, поводження і мораль російського народу. У Щедріна подібне відношення до свого народу придбало доступну форму. І все ж таки Салтиков-Щедрін любується силою і витривалістю мужика, які для нього, на жаль, так само природні, як і його безприкладна покірність і повний ідіотизм. У цьому контексті досить нехарактерна казка «Ведмідь на воєводстві», де мужики все ж таки втрачають терпіння і саджають ведмедя на рогатину.

Однак другий Топтигін у цій казці не стільки визискувач, скільки звичайний грабіжник. А розбійників на Русі ніколи не дарували - звідси і рогатина. Казки Салтикова-Щедріна повні сарказму. У них він нікого не дарує. Дістається всім: і правим (точніше, тим, хто сам себе вважає правим) і неправим, і піскарям премудрим, і російським лібералам, і щуці, і самодержавству, і мужикам російським. Згадаємо моральний кодекс в’яленої вобли: «Тихіше їдеш, далі будеш; маленька рибка краще, ніж великий тарган». «Вуха вище чола не ростуть» - от що Щедріну особливо - акуратна сірість. Проти ї протест, уїдлива сатира казок. Висновки із творчості Щедріна випливають невтішні, адже казки великого сатирика актуальні і зараз, а отже, суспільство наше стабільно: карасів ковтають, генералів безмовно годують, вобла проповідує, розсудливий заєць із лисицею грає, - загалом, все як і раніше. «І всякому звірові своє життя: леву - левине, лисиці - лисе, зайцеві - заяче».