Життя головного героя оповідання А. Платонова «Юшка», на думку мешканців міста, одноманітне, нудне і марне. Юшка не такий, як усі. Діти дивувалися: «направду чи Юшка живий?» Вони не знали іншої такої людини, який би так лагідно і покірно зносив їх образи. Дорослі зганяли на юшці свою злобу. Їм не подобалося, що помічник коваля - «несхожий»: «Ти живи просто і чесно, як я живу, а таємно нічого не думай». Люди вважали його зайвим. Навіть дочка господаря кузні, у якого Юшка жив і працював, говорила йому: «Краще б ти помер, Юшка. Навіщо ти живеш? »

Юхим-Юшка жив для добра і любові. Він любив всі живі істоти. Залишаючи раз в рік місто і пішовши далеко, де було безлюдно. Юшка «цілував квіти, гладив кору на деревах і піднімав зі стежки метеликів і жуків, і довго вдивлявся в їхні обличчя, відчуваючи себе без них осиротілим». Він відчував себе частинкою цього величезного світу, кожна піщинка якого йому була потрібна. І вважав, що і він «всьому світу потрібен»: і квітам, і метеликам, і людям. Він любив людей, співчував їм, розчиняючи в собі їх злобу і знущання. Він любив чужу дівчинку-сироту. Із співчуття до неї Юшка відмовлявся від найпростіших побутових речей: «чаю не пив і цукру не купував», довгі роки носив один і той одяг, все життя взував одні і ті самі валянки. Всі зароблені гроші він віддавав сироті, щоб вона жила і навчалася.

Юшка вірив, що він потрібен людям, що люди його люблять, тільки вони не вміють любити людей і не знають, що робити для любові. Своїм життям Юшка показав, що для любові не треба говорити гучні слова. Для любові потрібно тихо допомагати людям, піклуватися про них. Юшкіна любов до світу не перервалася з його смертю. Вона продовжилася в житті дівчинки-сироти, яка стала лікарем, приїхала в місто, щоб лікувати Юшку, але не застала вже його. Дівчина-лікар залишилася в місті, стала працювати в лікарні для сухотних. Всі в місті називають її дочкою доброго Юшки. Вона «лікує і втішає хворих людей, не стомлюючись вгамовувати страждання і віддаляючи смерть від ослаблих».