Андрій Платонов почав писати дуже рано. Він ставиться до письменників зі славою, що розпалюється чим далі, тим більше. При житті його видавали дуже мало. Платонов писав у своїх статтях, оповіданнях, повістях, романах про усім: про важку працю робітників і селян, про інтелігенцію, про науку, про спорт, про фантастику, про будівельників міста, про Велику Вітчизняну війну. А. Платонов показав у своїх добутках важке життя людей у тилу, солдат на фронті з усіма її побутовими труднощами. У філософській повісті "Джон” Платонов виступив проти примусового перебування людини в армії, проти дикунського стану свідомості, ратував за первісну злитість із природою. Головної для письменника в 30-і роки стає проблема істинно людської волі, проблема справжньої гармонії, що проявляється на всіх рівнях. У реальному житті її бути не могло - тому в Платонова виникають трагічні нотки, викликані неможливістю мінутного загального щастя. Виразно вони пролунали в оповіданнях "Форо” і "Ріка Потурань”. В оповіданні "По небу на півночі” письменник уже передчувало небезпеку ідей націонал-соціалізму, що загрожують миру.

Ці ідеї перетворювали землю в пустелю, розум у божевілля, дітей у сиріт. У повісті "Котлован” А. Платонов дуже чітко й зримо зображує важке життя, працю людей-будівельників. У романі "Чевенгур” письменник показує, як люди можуть опуститися, весь бруд життя. Але тут є й люди, які втримували себе від такого життя. "Чевенгур” - "це чорна діра…”

В оповіданні "На могилах російських солдатів” Андрій Платонов зримо й переконливо показує звірства фашистів у роки війни. Платонов багато писав про правління Сталіна, не називаючи його імені. Але Сталін, будучи уважним і проникливим читачем, розумів все це. Він заборонив видавати добутку Платонова й багатьох інших письменників. Андрій Платонов показав людям всю гіркоту й вагу життя в роки застою. Тільки в наші дні, уже після смерті письменника, його книги стали з’являтися й завойовувати читачів. Вони продовжують учити нас великому дарунку любові, доброти, милосердя, справедливості.