Максим Горький відомий нам як класик пролетарської літератури. У його творчості знайшли відбиття реальні події початку XX сторіччя, що потрясли Росію і увесь світ. Співак революції, М. Горький увійшов в історію літератури не тільки як реаліст. На ранньому етапі творчості письменник звернувся до романтизму, завдяки якому створив ряд яскравих літературних образів. Горького приваблювало у романтизмі «уміння збудити… заколот проти всякого гніта». Цей літературний напрямок дозволяв письменникові не тільки створити ідеальний образ заколотника, борця за волю людей, але і передати романтичний дух часу змін. Гордий Сокіл, що гине у глибокій ущелині, сміливець Данко, що освітив світом свого серця дорогу людям, Буревісник, що розвівається «над сивою рівниною моря» - всіх цих героїв Горького поєднує прагнення до волі, перед якою відступає навіть страх смерті. Старий циган Макар Чудра з однойменного оповідання Горького говорить, що людина, що прирекла себе на рабську долю, не бачить головного: їй невідома воля, незрозуміла степова широчінь. Тільки воля є для людини теперішньою цінністю, затверджує герой Горького. Для приклада він розповідає легенду про кохання двох молодих циганів, сильніше якої стала любов до волі. Трагічний фінал легенди (Лойко вбиває Радду на очах усього табору і гине сам) викликаний не зовнішніми обставинами, а саме тим, що ні Лойко, ні Радда не хотіли через своє сильне почуття втрачати волю. До волі прагнуть і герої легенд, розказані молдаванкою Ізергіль. Герої оповідання «Стара Ізергіль» - Ларра і Данко - протиставляються один одному. Але є в них і загальні риси. Сила характеру, гордість і вільнолюбство підкреслюються у Ларрі його незвичайним походженням (Ларра - син орла і дівчини з могутнього племені). Але гарні якості цього героя перетворюються у свою протилежність, тому що він нехтує людей, жорстоко поводиться з ними. Він не зупиняється навіть перед вбивством, за що люди карають його, прирікаючи на вічну самотність. Ларра перетворюється в тінь, він приречений на вічні страждання, тому що люди тепер відвертаються від нього. Відчуваючи свою безмежну самотність, Ларра стає нещасним. Тим самим Горький говорить про те, що життя заради волі на самоті втрачає сенс. Теперішній герой не повинен жити тільки для себе, не приносячи добра людям. Це доводить образ Данко. Данко теж прагне до волі, але волі не для себе особисто, а для людей свого племені, вигнаних ворогами у глиб непрохідного лісу. Данко бере на себе важку місію вивести людей до світла. Але шлях цей важкий і далекий. «Втомлені і злі», люди починають винити героя цієї легенди у своїх нещастях, присуджуючи його до смерті. Але Данко не ображається на втомлених людей, він вище цього. Розірвавши собі груди, він вириває своє серце і висвітлює їм дорогу до світла. Герой легенди, на відміну від Ларри, щасливий, що віддав своє життя людям: «Зиркнув уперед себе на широчінь степу гордий сміливець Данко - кинув він радісний погляд на вільну землю і засміявся гордо».

І люди після його смерті знайшли надію. На прикладі Данко Горький показує глибину моральних сил людини, її здатність пожертвувати собою для блага інших. Але ми бачимо, що вчинок Данко не був оцінений людьми: «Люди не помітили смерті героя і не бачили, що ще палає поруч із трупом його сміливе серце. Тільки одна обережна людина помітила це й, боячись чогось, наступила на горде серце ногою… І от воно, розсипавшись в іскри, згасло». Час таких героїв, як Данко, ще не настав, - говорить цими рядками Горький. Але у «Пісні про Сокола» ми бачимо, що волелюбні думки романтичного героя Горького вже знаходять відкликання у навколишніх. Так, Сокіл, що рветься до неба, заразить своєю пристрастю «багато сміливих сердець», вірить письменник. Навіть Вуж робить спробу злетіти вгору, але… «породжений плазувати літати не може». Вже персоніфікує у «Пісні про Сокола» сіре, одноманітне існування, метою якого є лише турбота про власний спокій. А небо доступно тільки воістину хоробрим і сміливим, таким, хто, як Сокіл, одержимий мрією про волю і нове життя. Хоробрість Сокола, що гине в ущелині, Горький називає «шаленістю». «Краплі крові його гарячої, як іскри, спалахнуть у мороці життя», - затверджує Горький. «Сила гніву, полум’я страсті і упевненість у перемозі» - всіма цими якостями володіє романтичний герой Горького Буревісник. Провісник бури, він жадає її й не боїться ніяких потрясінь. Навпаки, Буревісник злітає вгору, щоб «простромити» морок, побачити за хмарами сонце.

Бура у Горького - це ознака нового, кращого життя, протест проти жалюгідного, убогого існування. А Буревісник - герой, що не боїться змін і жадає волі. У «Пісні про Буревісника» Горький створює образ героя-бунтаря, такого, яким є ідеал романтичного героя письменника - не тільки волелюбного, але й того, що володіє волею до перемоги. Створені Максимом Горьким образи романтичного героя відповідали духу свого часу, що вимагав соціальних змін. Але якими повинні бути ці зміни?

На думку Горького, зміни повинні були бути революційними, що вимагало саме таких героїв. Може бути, їх навіть ще не було до моменту створення письменником його романтичних добутків. Адже недарма ідеал романтичного героя Горького втілений у Буревіснику - у птаху, а не в людині. У російській літературі XX століття ми зустрічаємо різне відношення до революції - від захопленого вітання до повного заперечення. Але як би те не було, у романтичного героя Горького є багато загальновизнаних позитивних людських якостей. Це насамперед волелюбність, протест проти рутинності життя, вміння служити людям.