Героями ранніх творів Горького стають люди горді, сильні, сміливі, які поодинці вступають в боротьбу з темними силами. Одне з таких творів - оповідання "Стара Ізергіль”. Сюжет побудований на спогадах баби Ізергіль про своє життя і розказаних нею легендах про Ларрі і Данко. У легенді розповідається про сміливий і красивому юнакові Данко, який любить людей більше, ніж себе, - беззавітно і всім серцем. Данко - справжній герой - мужній і безстрашний, в ім’я благородної мети - допомоги своєму народу - він здатний на подвиг. Коли охоплене страхом, знесилене довгих мандрівок по непрохідних лісі плем’я вже хотіло йти до ворога й принести йому в дарунок свою свободу, з’явився Данко. У його очах світилися енергія і живий вогонь, народ повірив у нього і пішов за ним. Але стомлені важким шляхом, люди знову впали духом і перестали вірити Данко, і в цей переломний момент, коли озлоблена натовп стала щільніше оточувати його, щоб убити, Данко вирвав серце зі своїх грудей, освітивши їм шлях до порятунку.

Образ Данко втілює в собі високий ідеал - гуманіста, особистість великої духовної краси, здатну до самопожертви заради спасіння інших людей. Цей герой, незважаючи на свою болісну смерть, не викликає в читача почуття жалю, тому що його подвиг вище подібного роду почуттів. Повага, захоплення, захоплення - ось що відчуває читач, представляючи у своїй уяві юнака з полум’яним поглядом, що тримає в руці іскриться любов’ю серце.

Позитивному, піднесеного образу Данко Горький протиставляє "негативний” образ Ларрі - зверхника й егоїста Ларра вважає себе обраним і на оточуючих його людей дивиться, як на жалюгідних рабів. На питання, чому він убив дівчину, Ларра відповідає: "Хіба ви користуєтеся тільки своїм? Я бачу, що кожна людина має тільки мова, руки і ноги, а володіє він тваринами, жінками, землею … і ще багатьох ".

Його логіка проста і жахлива, якщо б кожен став слідувати їй, то на землі незабаром залишилася б жалюгідна купка людей, що борються за виживання і полюють один на одного. Розуміючи всю глибину неправоти Ларрі, не в змозі пробачити і забути вчинений ним злочин, плем’я засуджує його на вічне самотність. Життя поза суспільством породжує в Ларре почуття невимовної туги. "У його очах, - говорить Ізергіль, - було стільки туги, що можна було б отруїти нею всіх людей світу”.

Гордість, на думку автора, - пречудова риса характеру. Вона робить раба вільним, слабкого - сильним, нікчемність перетворює на особистість. Гордість не терпить нічого обивательського і "загальноприйнятого”. Але гіпертрофована гордість породжує абсолютну свободу, свободу від суспільства, свободу від усіх моральних засад і принципів, яка в підсумку призводить до жахливих наслідків.

Саме ця думка Горького є ключовою в оповіданні бабусі Ізергіль про Ларрі, який будучи саме таким - абсолютно вільним - індивідуумом, вмирає духовно для всіх (і перш за все для самого себе), залишаючись жити вічно у своїй фізичній оболонці. Герой знайшов у безсмертя смерть. Горький нагадує про вічну істину: не можна жити в суспільстві і бути вільним від нього. Ларра був приречений на самотність і істинним щастям вважав для себе смерть. Справжнє ж щастя, на думку Горького, полягає в тому, щоб віддати себе людям, як це зробив Данко.

Відмінна риса даного оповідання - різкий контраст, протиставлення доброго і поганого, доброго і злого, світлого і темного.

Ідейний зміст оповідання доповнюється окресленням образу повествовательніци - старої Ізергіль. Її спогади про свій життєвий шлях - теж своєрідна легенда про сміливу і гордою жінці. Стара Ізергіль найбільше цінує свободу, вона з гордістю заявляє, що ніколи не була рабою. Ізергіль із захопленням говорить про любов до подвигу: "Коли людина любить подвиги, вона завжди вміє їх зробити і знайде, де це можна”.

В оповіданні "Стара Ізергіль” Горький малює виняткові характери, звеличує гордих і сильних духом людей, для яких свобода понад усе. Для нього Ізергіль, Данко і Ларра, незважаючи на крайню суперечливість натури першої, що здається марність подвигу другого і нескінченну віддаленість від усього живого третього, - справжні герої, люди, що несуть у світ ідею свободи в різних її проявах.

Однак для того щоб по-справжньому прожити життя, недостатньо "горіти”, недостатньо бути вільним і гордим, що відчуває і неспокійним. Потрібно мати головне - мета. Мета, яка виправдовувала б існування людини, тому що "ціна людини - справа його”. "У житті завжди є місце подвигу”. "Вперед! - Вище! всі - вперед! і - вище - ось кредо цього Людини ".