Дія поеми М. Ю. Лермонтова "Мцирі” розвертається на Кавказі, у місцевому монастирі, де жили мирні ченці. Російський генерал, що проїжджав повз монастир, залишив ченцям полоненого змученої дитину років шести. Хлопчик нудився в неволі, не їв, уникав спілкування, "дивився, , на схід…”. Ченці виходили іновірця, що залишився в монастирі, але всі так само тужив "по стороні своєї рідний”. Один раз "через кольорі років” він зник під покривом осінньої ночі. Його знайшли через три дні в степу, "Він страшно блідий був і худий И слабкий…” Зібравши залишки сил, Мцири починає свою передсмертну сповідь:

"Я мало жив, і жив у полоні.

Таких два життя за одну,

Але тільки повну тривог,

Я проміняв би, якщо б міг”.

Все життя він був млоїмо тугою за волею. Існування в монастирських "похмурих стінах” стискувало груди й зрештою стало нестерпним. "Дитя невідомої країни” виривається на волю з тихої обителі. І величезний мир, що відкрився, обрушився на юнака всею міццю, природа захлиснула його, він "сам, як звір, був далекий людей. /І повз і ховався, як змій”. У навколишній природі він бачить єднання, гармонію, всі, чого був позбавлений у людському суспільстві. Країна батьків, краси й достатки розкішної природи тягнуть палку душу Мцири далі, у дорогу

…Я ціль одну

Пройти в рідну країну

Мав у душі й переміг

Страданье голоду, як міг.

Однак Мциризаблудився, і гармонія була зруйнована зустріччю з могутнім барсом. Смертельна сутичка відбулася між Мцыри й барсом, вільними, сильними нащадками природи.

Я полум’янів, верещав, як він;

Начебто сам я був породжений

У сімействі барсів і вовків…

..Лазалосъ, що слова людей Забув я…

У цій сутичці з найбільшою силою розкривається героїчна суть характеру Мцири. Він переміг і знайшов у собі сили продовжити шлях.

Ø Але марне сперечався я з долею: Вона сміялася надо мною!

Ледь він "блаженство вільності пізнав”, доля приводить його до "в’язниці”, що врятувала колись йому життя. І все-таки Мцири вмер не тільки від ран, отриманих у сутичці з барсом, а ще від того, що:

Мене засмучує лише одне:

Мій труп холодн і німий

Не буде жевріти в землі рідної…

Він залишився нескореним, не зломленим ніякими негодами й стражданнями:

Але що мені в тім? - пускай у раї, У святому позахмарному краї Мій дух знайде собі притулок.