Ліричний герой Лермонтова – це поет-романтик. Він - особистість, яка відкрито розповідає про свої внутрішні переживання.У країні нещодавно самодержавством було придушене повстання декабристів, і відсутня духовна та політична свобода для особистості. Ліричний герой не мириться з несвободою, «всевидящим оком». Він – героїчна натура, що бажає випробовувати долю, потребує актичної дії та реальних вчинків.

Проте поет з гіркотою усвідомлює, що суспільство, в якому він живе, не потребує його подвигів. Натовп аристократів та обивателів бездушні, їм нецікаві порухі чужої душі, незрозуміле справжнє мистецтво. Тільки блиск царських щедрот засліплює їм очі. Поет низько оцінює сучасне йому суспільство:

«Вы, жадною толпой стоящие у трона,

Свободы, Гения и Славы палачи!» – таврує він їх у вірші «Смерть поета», присвяченому загибелі Пушкіна.

Тема Батьківщини в Лєрмонтова тісно переплітається з відчуттям вигнання: Тучки небесные, вечные странники! Мчитесь вы, будто, как я же, изгнанники, с милого севера...» Водночас поет любить Батьківщину, її природу, селян, їх ясне буденне життя. У вірші «Как часто, пестрою толпою окружен...», він протиставляє цей простий природний світ аристократам.

Мотив самотньості, відчуженості, вигнання – провідний у віршах Лєрмонтова «Выхожу один я на дорогу...», «Хмари», баладі «Воздушний корабель». Кохання в його ліриці також трагічно: щастя поет так і не зазнає. Звільнившись від рабства нещасливого кохання, він відчуває полегшення. Поет шукає рідну душу, але не знаходить її, і тількі у величі прекрасної та грізної природи знаходить втіху.