Характерною темою для всієї творчості М. Ю. Лєрмонтова є тема самотності. Напевно, тому в багатьох його віршах зустрічаються такі слова, як «один», «самотній» («Белеет парус одинокий…», «Вьіхожу один я на дорогу…», «На севере диком стоит одиноко…»). Ми знаємо, що поет і в житті був самотній. Його зреченість, віддаленість від людей відбилася майже у всіх його творах. Ліричний герой Лєрмонтова мучиться від усвідомлення неможливості що-небудь змінити в цьому житті, і наступає розчарування: Уж не жду от жизни ничего я, И не жаль мне прошлого ничуть. Поет розумів, що втеча від суспільства нереальна і позбавлена змісту. Чим пильніше він вдивлявся в життя, тим ясніше ставало, що особисто він не може бути байдужим до бід людських. Зі злом треба боротися, а не утікати від нього. Бездіяльність примиряє з існуючою несправедливістю, вона обумовлює самотність і прагнення жити в замкненому світі власного «я». І саме страшне - породжує байдужість до світу і людей. Тільки в боротьбі особистість знаходить себе. У «Думі» поет ясно говорить про те, що саме бездіяльність погубила його сучасників.

Печально я гляжу на наше поколенье!

Его грядущее - иль пусто, иль темно…

Автор думає, хоча і трохи інакше, про долю свого покоління й у «Герої нашого часу». Наприклад, Грушницький належить до світського товариства, характерною рисою якого є бездуховність. Печорін же, приймаючи умови гри, знаходиться ніби над суспільством, розуміючи, що там «миготять образи бездушних людей, пристойністю стягнуті маски». І Печорін, на думку автора, зібрав у собі всі вади «нашого покоління». Він - не тільки докір кращим людям епохи, але і заклик до громадянського подвигу. Лєрмонтов своєю поезією відповідав на запити часу. В образі Мцирі він показав нового героя, що одержимий ідеєю свободи і мужньо бореться за здійснення свого ідеалу:

Я мало жил, и жил в плену.

Таких две жизни за одну,

Но только полную тревог,

Я променял би, если б мог.

Боротьба - ось той моральний заповіт, що повинен визначати життя, поведінку, вчинки і думки його як поета і як людини. Ми не схибимо, якщо скажемо, що «Парус» у Лєрмонтова символізує сильну і незалежну особистість, її самотність і трудність шляху, невпинні пошуки цілі і сенсу життя. Самотній парус стає перед нами як втілення абсолютної свободи:

Ø Уви! - он счастия не ищет И не от счастия бежит!

Тема самотності в Лєрмонтова стикається і з темою кохання. Ось і у вірші «Я не унижусь пред тобою…» він говорить:

Ø Начну обманивать безбожно,

Ø Чтоб не любить, как я любил,

Ø Иль женщин уважать возможно,

Ø Когда мне ангел изменил?

Чи не те саме трапилося колись з Печоріним, зробило його жорстоким і по відношенню до княжни Мері, і до Бели? І ліричний герой поета, і Печорін у своїй самотності тягнуться до природи, вміють бачити її красу. Але і тут тема самотності звучить із незвичайною силою:

ü Вихожу один я на дорогу;

ü Сквозь туман кремнистий путь блестит;

ü Ночь тиха. Пустиня внемлет Богу,

ü И звезда с звездою говорит.

Щораз, читаючи твори Лєрмонтова, я знову і знову .замислююся про його долю. Мені стає дуже смутно від того, що ще в юності поет немов пророкував свою долю в одному з віршів, який, по суті, став програмним:

Нет, я не Байрон, я другой

Еще неведомий избранник,

Как он, гонимий миром странник,

Но только с русскою душой.