Твір по поемі М. Ю. Лермонтова "Мцирі”. В 1837 році М. Ю. Лермонтов був заслан на Кавказ. Проїжджаючи по Військово-Грузинській дорозі, він побачив залишки існуючого колись монастиря. Там, серед руїн і могильних плит, він побачив старезний старого, що розповів поетові про свою долю. Будучи дитиною, вона потрапив у полон. Хлопчик тужив за батьківщиною й жагуче мріяв повернутися. Але рутинне життя монастиря поступово приглушило тугу. Бранець втягся в одноманітне життя послушника й так і не зміг здійснити заповітну мрію. М. Ю. Лермонтов протягом десяти років до цієї події виношував ідею створення поеми про ченця, що рветься на волю. І оповідання старого було настільки співзвучне з думками поета, що допоміг втілити задум у чудову поему "Мцыри”. Тільки на відміну від прототипу, Мцыри хоча б зробив спробу вирватися з міцних стін устояного монастирського життя.

Оповідання ведеться у формі монологу, тому читач особливо гостро відчуває відчуженість хлопчика, його отстраненность від справ життєвих, його спогаду про батьківщину - теплої, яркою, світлої, що не йде ні в яке порівняння із сірим, тихим, похмурим життям у теперішній його обителі. У першому розділі поеми особливо видні трагічні протиріччя між щиросердечною силою юнака й життєвих обставин, що загнали його в тісні рамки монастирського життя. І от, коли юнак повинен прийняти обітницю, під покривом ночі він зникає. Він відсутній три дні. Його знаходять виснаженим і знесиленим.

"І близький став його кінець;

Тоді прийшов до нього чернець”.

Починається передсмертна сповідь - одинадцять глав, що оповідають про три дні волі, що вмістили всю трагедію й усе щастя його життя. Сповідь Мцири перетворюється в проповідь, суперечку з духівником про те, що добровільне рабство нижче, ніж "чудесний мир тривог і битв”, що відкривається волею. Мцыри не кається у вчиненому, не говорить про гріховність своїх бажань, думок і вчинків. Як сон, перед Мцири встав образ батька, сестер, і він спробував знайти дорогу додому. Три дні він жив і насолоджувався дикою природою. Він насолоджувався всім, чого був позбавлений, - гармонією, єднанням, братерством. Дівчина-грузинка, що зустрілася йому, теж частина волі й гармонії, що злилася із природою, але він збивається з дороги додому.

На своєму шляху Мцири зустрів барса. Юнак уже відчув всю силу й радість волі, побачив єдність природи й вступає в бій з одним з її створінь. Це було рівне суперництво, де кожна жива істота відстоювала право робити те, що запропоновано йому природою. Мцыри переміг, одержавши при цьому смертельні рани від пазурів барса. Його знаходять у несвідомому стані. Придя в себе, Мцыри не страшиться смерті, він засмучений лише тим, що його не поховають у рідній землі. Мцыри, що побачив красу життя, не жалує про короткочасність свого перебування на землі, він здійснив спробу вирватися з пута, його дух не зломлений, в умираючому тілі живе вільна воля.

М. Ю. Лермонтов цією поемою дав зрозуміти нам, що прагнення людей здійсненні, треба тільки жагуче бажати чого-небудь і не боятися зробити рішучий крок. Багато хто, що як зустрів Лермонтову старий, не знаходять у собі сил зробити спробу повернути собі волю.