Ніч - найзагадковіший час доби. У середньовіччі вважали, що саме вночі прокидаються привиди, перевертні, темні духи, чорні феї. Вночі люди боялись виходити надвір, тому що на небі немає давнього їх захисника - Сонця. Але були в ночі і прихильники. Багато творчих людей могли працювати тільки вночі, коли їм ніхто і ніщо не заважало. Ласкава ніч ховала у своїй темряві не одну людину, яка потребувала цього. Насправді, природа, неперевершена вдень, вночі здається ще гарнішою. Під м’яким світлом незрадливого місяця, що визирає з-за легкої хмаринки, вона відпочиває, лиш де-не-де потопаючи в чорній, густій пітьмі. Вночі разом із природою відпочивають і люди. Але іноді, коли ми відчуваємо у своїй свідомості поклик зірок, ми прокидаємось, відчиняємо вікно, або просто виходимо на свіже повітря і вдихаємо його на повні легені. Нічний невидимий аромат пливе поряд із ніжними хмарами. У ньому змішані запах матіол - маленьких квіточок, трохи схожих на зірочку з неба, запах роси, яка діамантовими розсипами вкриває рослини, запах напрацьованого за день вітру, який іноді принесе звідкись легке відчуття диму, і запах ще чогось, що ми не можемо встановити. Адже це ніч, тому має зберігатись загадка.

Багато письменників описували ніч, іноді просто обирали її як час для подій, про які йдеться у творах, ґете у своєму вірші «Нічна пісня мандрівника» не пише відкрито, що час подій - ніч. Але читач розуміє, що саме так і є: втомлений мандрівник, який дивиться на зоряне небо і молиться Богові за те, щоб відчути всю повноту життя. Вірш Ґете перекликається з твором давньогрецького поета Алкмана, який майстерно описує природу, її звуки і тони. «Сплять усі верховини гірські…». У цьому вірші грек змальовує сон землі, води, флори і фауни. Зупинившись на одному з рядків, відчуваєш цю картину, немов би дихаєш нічним, свіжим повітрям, із захопленням неначе бачиш гірський ландшафт, гострі гори, каміння, хижий вітер височини. Схожий настрій передає Лєрмонтов у переспіві вірша Ґете «Горные вершини». Мандрівник, який втомився йти цілий день запиленим шляхом, зупиняється вночі трохи відпочити. Він спостерігає мирний, тихий, майже беззвучний сон природи і чекає, коли він також зможе відпочити.

Вночі, коли невидимі пути Гіпноса зачаровують свідомість, присипляють сталеву волю та крижаний розум, у людини залишаються тільки почуття і емоції, довгочасні і швидкоплинні. Вони лягають зоряними рядками віршів на білому тлі прекрасної троянди писемності, створюють фундамент лірики. Почуття збиваються у хмари на небі нашої свідомості і плинуть у височінь відчуттів, доки їх не зупинить сон, що зрівнює всіх істот.