Казка про рибалку й рибку. Твір творчості М. М. Пришвіна
Більше півтора століть минуло з тих пор, як написана "Казка про рибалку й рибку”. Але багато безглуздостей, що проголошувалися в недавнім минулому, - "ми покликані скорити природу” або, пущі того, "ми не можемо чекати милостей від природи, взяти їх - наше завдання”, - начебто підказані невдачливою пушкінською бабою: Не хочу бути вільною царицею, Хочу бути володаркою морською, Щоб жити мені в окиані-море, Щоб служила мені рибка золота И була б у мене на посилках. Багатий мир природи, її гармонія, краса розкриваються в добутках П. Базова, А. Кольцова, И. Тургенєва, И. Нікітіна, К. Паустовського. Якщо у творчості письменників XIX в. ми бачимо не непорули гармонію, що, людини й природи, то у творчості М. Пришвіна вже з’являються тривожні ноти. Юність по природі своєї уникає думки про кінцівці життя. А Пришвін нагадує про це, тривожить питаннями; навіщо живеш, що залишиш після себе, як любити всіх, щоб зберегти увагу до кожному? Щоб відповісти на всі питання, треба пройти разом з письменником довгий шлях моральних шукань, початий ще в "Лісовій капелі”, - знайти "ключ до власної душі”. "Лісова капель”- книга про моральні шукання людини, про самітність, любов, стражданні, про безмірність болю, що накопичується в душі людини. Прозаїчні мініатюри, що ввійшли в цей збірник, незвичайно поетичні, наповнені влучними спостереженнями, точними описами природи. Читаючи їх, ми випробовуємо почуття замилування, бажання їх зберегти, зберегти, щоб кожний міг насолодитися й принадністю "неодягненої весни”, і дзенькотом "лісової капелі”, і зачаруванням "горіхових димків”. "Ока землі” - це вершина поетичної майстерності письменника. Розділена на три частини: "Дорога до друга”, "Роздуму”, "Дзеркало людини”, вона представляє доконаний утвір художньої, філософської й наукової думки Пришвіна. "Ока землі” - це шлях людини до "душ всіх і кожному окремо” через свій власний досвід життя; це мистецтво художника бачити мир через душу людини й душу природи. Перед нами багато чого відкривається вперше, багато чого виявляється рідним і співзвучним, оживають листи, що мовчали колись, і трави, і сам ліс, зі своїми папоротями й мохами, болотами й лісовими галявинами, зозулями й комарами. Художник, щедро наділений даруванням і любов’ю до людей, стає радісним творцем загального життя. Кожна фраза, навіть кожне слово в Пришвіна, як у віршах, несе більше значеннєве навантаження. Це така мудра поезія в прозі. У ній немає повчань, але є родинна, цнотлива увага до всьому, і до людини насамперед: ти голодний - я тебе нагодую, ти самотній - я тебе полюблю. Усе в письменника - мир, природа, людина - у сукупності становить красу життя, яку необхідно відстоювати, борючись зі злом у будь-яких його проявах. Саме цій темі присвячено казку-минуле "Комора сонця”. У ній ми зустрічаємо знайомі прикмети народної російської казки, починаючи з казкового пейзажу, розмов птахів, тварин і кінчаючи щасливою розв’язкою з перемогою добра над злом. Це повість, що поповнює наші знання про життя. Читаючи цю книгу, ми довідаємося про бондарне ремесло й про цілющі властивості журавлини, про значення лісу для людини й про те, як мисливець улаштовує облави на вовків, і які звички в зайця й лисиці, у вовка й у тетерева, чому треба, особливо на болоті, триматися твердої стежки, і що собою представляють більші торф’яні болота. Багато чого, про що пише Пришвін, не фантазія. В основу всіх його добутків повідомлені дійсні події, власні спостереження й враження. "Ніде у світі немає такої чудової мови, як росіянин, - писав Пришвін. - От візьми, наприклад, слово "батьківщина”. Скільки слів з тим же коренем: батьківщина, рід, родичі, рідний, джерело, джерельце, родинний, родинне увага…”. Пришвін - один зі головних письменників. Гіркий писав про нього: "У жодного з російських письменників я не зустрічав, не почував такого гармонічного сполучення любові до Землі й знання про неї, як бачу й почуваю це у Вас… Відмінно знаєте Ви ліси й болота, рибу й птаха, трави й звірів, собак і комах, дивно багатий і широкий мир, пізнаний Вами”. Слово Пришвіна незвичайно сучасно, особливо в трагічні моменти нашого життя, на переломі, хоча здається, що творчість Пришвіна досить благополучно: писав він про природу й відомий як співак природи, але думати так - те ж саме, що, входячи в ліс, бути впевненим, що він призначений тільки для відпочинку. Але ж життя природи йде по своїх мудрих глибинних законах. Для риби потрібна чиста вода - будемо охороняти наші водойми. У лісах, степах, горах різні коштовні тварини - будемо охороняти наші ліси, степи, гори. Рибі - вода, птахові - повітря, звірові - ліс, степи, гори. А людині потрібна батьківщина. І охороняти природу - значить охороняти батьківщину. Творчість Пришвіна - це як що заново народжується, знову почутий нами дзенькіт, що йде зараз усе ширше й ширше, слово Пришвіна звучить усе голосніше й голосніше. Він пережив найтяжкі історичні катаклізми й все-таки служив вічному.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
