Є такий тип книг, де читач захоплюється оповіданням не з перших сторінок, а поступово. Я думаю, що «Обломов» - саме така книга. Читаючи першу частину роману, я невимовно нудьгувала й навіть не припускала, що ці лінощі Обломова приведуть його до якого-небудь піднесеного почуття. Поступово нудьга стала йти і роман захоплював мене, я читала вже з інтересом. Мені завжди подобалися книги про кохання, але у Гончарова вона отримала невідому мені інтерпретацію. Мені здавалося, що нудьга, одноманітність, лінь, які персоніфікувалися в особі Іллі Ілліча, не могли бути сумісні із цим гарячим і жагучим почуттям. Мені здається, що він і сам не підозрював, що здатен кохати. Ілля Ілліч спокійно існував на світі, нікому не заважав, але особливо нікому й не був потрібний. Звичайно, приходили до нього й мовчазний Алексєєв, і нестерпний, жахливий Тарантьєв. Але вони могли бути, могло їх і не бути. Ніщо не могло вивести його із сонної дрімоти. Однак я помилялася. Обломов кохав і був коханим. Його обраницею стала молода й симпатична Ольга Сергіївна Ільїнська, з якою його познайомив єдиний друг Обломова - його шкільний товариш Штольц. Незвичайне поводження Іллі Ілліча і його відчуженість від суспільства зацікавили Ольгу. Потім інтерес перейшов у необхідність постійного спілкування, у нетерпляче очікування зустрічей. Так народилося кохання. Дівчина взялася за перевиховання лінивого телепня Обломова. Те, що він трохи опустився, заледащів, не означало, що душа його огрубіла й зачерствіла. Ні, це була чиста душа, душа дитини, «голубине серце», як говорила згодом Ольга. Вона розбудила її своїм жагучим чудовим співом. Вона розбудила не тільки душу Обломова, але й кохання до себе. Ілля Ілліч закохався. Закохався, як хлопчисько, у дівчину набагато молодше себе. І заради неї він готовий був зрушити гори.

Познайомившисьз Обломовим ближче, Ольга зрозуміла, що Штольц говорив про нього правильно. Ілля Ілліч - чиста й наївна людина. До того ж він закоханий в неї, а це приємно тішило самолюбство. Незабаром Ольга зізнається в коханняі. Вони проводять разом дні безперервно. Обломов вже не лежить на дивані, він усюди їздить із Ольгіними дорученнями, а потім поспішає на побачення до коханої. Він забув про всі колишні прикрості, він як би в радісній лихоманці, навіть поява Тарантьєва, якого він побоювався, викликає лише досаду. Сонне існування переросло в життя, яке було повне краси, кохання й радісних надій, повним небувалим щастям. Але в цьому світі не може бути постійно добре. Щось обов’язково повинне зіпсувати свято. Так псує й шкодить кохання те, що Обломов вважає себе невартим Ользіних почуттів. Він і вона бояться думки світа, пліток. І вогонь кохання поступово вгасає. Закохані зустрічаються все рідше, і ніщо вже не поверне весни їх коханняі. У їх відносинах немає колишньої поезії. До того ж, я вважаю, у коханні обидва повинні бути рівні, а Ользі занадто подобалася роль центра всесвіту для Обломова. І теперішня кохання не повинна боятись якихось неприємностей, їй байдужа думка суспільства. Зв’язок обірвався через дурницю, через невиконаний Ольгін каприз. Проте Ольга довго переживала розрив з Обломовим. Згодом Штольц займає місце в серце дівчини. Штольц - світська людина, кохання до нього не є ганебним, а цілком виправдане й прийняте світом. Через якийсь час Штольц і Ольга вже не можуть існувати один без одного. Андрій звикає міркувати вголос при Ользі, йому приємно, що вона поруч, що вона його слухає. Ольга стає дружиною Штольца. Здавалося б, чого ще бажати: прекрасний, діяльний, люблячий чоловік, будинок - все, про що мріялося. Але Ольга сумує, вона бажає чогось, але вона не може виразити своє бажання словами. Штольц пояснює це тим, що вже все в житті пізнано, нічого нового вже не буде. Ользі кривдно, що він її не зрозумів до кінця. І все ж таки Ольга знайшла своє кохання. Хоча це кохання і безкриле, і занадто вже приземлене, але все ж таки кохання. А що ж Обломов? Перший час він дуже переживав, шкодував про розрив. Але поступово змірився із цією думкою й навіть покохав іншу жінку. Обломов покохав Гафію Матвіївну Пшеніцину.

Вона не була така гарна, як Ольга. Але простота, доброта її серця, турбота про нього з успіхом замінили красу. Було в ній те, що захоплювало Обломова, - її вмілі руки з надзвичайно гарними ліктями. Вдова Пшеніцина стала дружиною Іллі Ілліча. Кохання між ними було тихим й спокійним, без особливої пристрасті, яка буває у молодості, без сумбурних ласк, без визнань у вічному коханні. Це було кохання двох зрілих людей, навчених життєвим досвідом. Незабаром у Гафії Матвіївни й Іллі Ілліча народився хлопчик, що ще більше зміцнило їх відносини. Обломов помер від чергового «удару», але останні роки його життя були зігріті теплом їх щирого кохання. Я не можу сказати, чиє кохання мені ближче. Я б хотіла кохання таке ж, як у Ольги й Обломова, з такою ж спільністю інтересів, як у Ольги і Штольца, з таким же щастям у старості, як у Гафії Матвіївни й Обломова.