Роман І. О. Гончарова «Обломов» став частиною рішення російською літературою моральних проблем. Уже на початку роману автор звернув увагу на головну рису свого героя: його душу так відкрите і ясно світилася в очах, у посмішці, у кожному русі голови, рук. І дійсно, Обломов - духовно багата натура. Він розумний, хоча є в ньому те, що «дорожче всякого розуму: чесне, вірне серце». Багатьох героїв роману він обдарив своєю шляхетністю. Але трагічне значення роману в тім і складається, що, розбудивши до усвідомлення духовної краси стількох людей, сам герой виявляється роздавленим російською обломовщиною. Перший раз про обломовщину ми довідаємося зі сну, що бачить Обломов у черговий раз, заснувши на своєму дивані.

«Сон Обломова» - чудовий епізод, що залишається в пам’яті надовго. У ньому опоетизований вигляд героя; щодо цього «Сон» сам по собі має безсумнівні достоїнства як самостійний художній твір. Роман без «Сну» був би добутком неповним. «Сон» багато чого роз’яснив в образі головного героя, багато із чим примирив нас. Онисим Суслов, на ґанок якого можна було потрапити не інакше, як ухопившись одною рукою за траву, а іншої за покрівлю хати, відразу ж ставав милий серцю читача. А заспаний челядник, що дме спросонья на квас, у якому ворушаться мухи, і собака, визнаний скаженої лише за те, що кинулася бігти від людей, що загрожували їй вилами й сокирами. Нянька, що засипає після ситного обіду з передчуттям, що Ильюша піде дражнити козла й лазити на галерею. Ці й багато інших чарівних подробиць містить «Сон».

Маленький Илюша увесь час прагнув на волю, погуляти на вулиці, пограти в сніжки із хлопцями. Але ніколи це йому не вдавалося, тому що весь «штат і звитий» будинку Обломових відразу підхоплювали його, обсипали турботами, пещеннями. День в Обломовке проходив безглуздо, у дріб’язкових турботах і розмовах. Але головною турботою дня були кухня й обід. Про обід радилися цілим будинком. Після обіду всі й усе поринали в спячку; Саме це життя зробило Обломова таким, який він є.

Якби не обломовщина, те, може бути, він став нормальною людиною, мав мету в житті. Наприкінці свого шляху Обломів на питання своєї обраниці: «Що загубило тебе? Немає ім’я цьому злу…» відповідає: «Є - обломовщина!» Так сам герой визначив виняткову злободенність і важливість своєї моральної проблеми. Вклавши у вуста героя це признанна, Гончарів не помилився. Він знайшов одну із самих хворобливих крапок сучасного йому суспільства - обломовщину. Російські критики того часу оцінили роман Гончарова як добуток, якому має бути довге життя. Можна сказати, що інтерес до цього добутку не ослабшає доти, поки людина буде прагнути до моральної досконалості, а до нього, на жаль, ще далеко.

Роман «Обломов» И. О. Гончарова не втратив своєї актуальності й свого значення й у наш час, адже в ньому закладений загальнолюдський філософський зміст. Головний конфлікт роману - між патріархальним і буржуазним укладами російського життя письменник розкриває на протиставленні людей, почуттів і розуму, спокою й дії, життя й смерті. За допомогою прийому антитези Гончарів дає можливість із усією глибиною зрозуміти задум роману, проникнути в душі персонажів. Ілля Обломів і Андрій Штольц- - головні герої добутку. Це люди одного класу, суспільства, часу. Здавалося б, у людей одного середовища характери, світогляд повинні бути схожі. Але вони повністю протилежні один одному. Штольц, на відміну від Обломова, показаний діяльним человеком, у якого розум переважає над почуттям. Гончарів робить спроби розібратися в тім, чому ці люди настільки різні, і джерела цього він шукає в походженні, вихованні й утворенні, тому що це закладає основи характерів. Автор показує батьків героїв.

Штольц виховувався в небагатій сім’ї. Батько його по походженню був німець, а мати - російська дворянка. Ми бачимо, що всі дні безперервно сім’я проводила в роботі. Коли Андрій підріс, батько став брати його в поле, на базар, змушував працювати. У той же час він навчав його наукам, учив німецькій мові, тобто виховував у сині повага до знань, звичку думати, займатися справою. Далі батько став відправляти сина в місто з дорученнями, «і ніколи не траплялося, щоб він забув що-небудь, переінакшив, недоглядів, схибив». Письменник показує нам, як завзято, наполегливо розвиває в Андрії господарську чіпкість, потребу в постійній діяльності. Отже, Штольц сформувався сильним, розумним юнаком. А що ж Обломів? Батьки його були дворянами. Життя в Обломовке проходила по своїх особливих законах.

Ідеал щастя Штольца - матеріальний статок, комфорт, особисте благополуччя. І він домагається свого завзятою працею. Його життя кипить дією. Але, незважаючи на зовнішнє благополуччя, вона нудна й одноманітна. На відміну від Обломова, людини тонкої душі, Штольц з’являється перед читачем як якась машина: «Він весь складений з костей, мускулів і нервів, як кревний англійський кінь. Він сухорлявий; щік у нього майже зовсім ні, тобто є кістка так мускул …колір особи рівний, смуглястий і ніякий рум’янець». Штольц живе строго за планом, його життя розписане по хвилинам, і в ній немає ніяких несподіванок, цікавих моментів, він майже ніколи не хвилюється, не переживає яку-небудь подію особливо сильно. А тепер давайте звернемося до Обломову.

Праця для нього - це тягар. Він був пана, а це значить, що праці він не повинен був приділяти ні краплі часу. І я не говорю вже про фізичну працю, адже йому було навіть лінь устати з дивана, вийти з кімнати, щоб там забрали. Він проводить все своє життя на дивані, нічого не робить, нічим не цікавиться (ніяк не може змусити себе дочитати книгу «Подорож по Африці», навіть сторінки цієї книги пожовкли).

Ідеал щастя Обломова - повний спокій і гарна їжа. І він досяг свого ідеалу. За ним забирав слуга, і будинку в нього більших проблем з господарством не було. І перед нами розкривається ще одна трагедія - моральна смерть героя. На наших очах внутрішній мир цієї людини убожіє, з доброї, чистої людини Обломів перетворюється в морального каліку. Але, незважаючи на всі наявні між Штольцем і Обломовым розходження, вони друзі, друзі з дитинства. Їх зближають самі прекрасні риси характеру: чесність, доброта, порядність. Суть роману в тім, що бездіяльність може погубити всі кращі почуття людини, роз’їсти його душу, погубити його особистість, а праця, прагнення до утворення принесе щастя, але за умови багатого внутрішнього миру людини.