Талант Марини Іванівни Цвєтаєвої виявився дуже рано. З дитячих років її душа прагнула багато зрозуміти і відчути, довідатися та оцінити. Звичайно ж, така палка і рвучка натура не могла не любити і обійти стороною велике почуття любові у своїй творчості. Кохання у ліриці Марини Іванівни - безмежне море, некерована стихія, що повністю захоплює і поглинає. Лірична героїня Цвєтаєвої розчиняється в цьому чарівному світі, страждаючи і мучачись, горюючи і засмучуючись:

Учора ще в очі дивився,

А нині - все коситься убік!

Учора ще до птахів сидів,

Всі жайворонки нині - ворони!

Відвозять милі кораблі.

Веде їхня дорога біла…

І стогін стоїть уздовж всієї землі:

«Мій милий, що тобі я зробила?!»

Марині Іванівні дано було пережити божественне почуття любові, втрати і страждання. Із цих випробувань вона вийшла гідно, перелив їх у прекрасні вірші, що стали зразком любовної лірики. Цвєтаєва у коханні безкомпромісна, її не влаштовує жалість, а тільки щире і велике почуття, у якому можна потонути, злитися з коханим і забути про навколишній жорстокий і несправедливий світ. На жаль, радостей випадало мало, а горя вистачило б на десяток доль. Але Марина Іванівна гордо йшла по життю. І тільки вірші відкривають безодню її серця, що вмістило, здавалося б, нестерпне:

Є щасливі і щасливиці,

Співати не здатні.

Їм - Сльози лити!

Як солодко вилитися Горю -

зливою заливною!

Щоб під каменем щось здригнулося.

Мені ж - покликання як батіг -

Меж стогону надгробний борг велить - співати.

«Цвєтаєва - зірка першої величини. Блюзнірство блюзнірств - ставитися до зірки як до джерела світла, енергії або джерела корисних копалин. Зірки - це колихаюча духовний світ людини тривога, імпульс і очищення роздумів про нескінченність, що нам незбагненна…» - так писав про творчість Цвєтаєвої латвійський поет О. Віціетіс.

..Я звертаюся з вимогою віри

І з проханням про любов…

М.Цвєтаєва