Вiдомий росiйський письменник i драматург Антон Павлович Чехов звертався у своїх творах до рiзних хвилюючих тем тогочасного життя. Та класика є класика, вона хвилює почуття людини i змушує розмiрковувати над важливими питаннями життя i сьогоднi, i майже столiття назад.

Так, багато життєвих проблем порушує п’єса «Чайка», яка з першого разу не була зрозумiлою глядачевi, тому провалилася прем’єра вистави «Чайка» на сценi Олександрiйського театру. Чехов настiльки був розчарований, що вирiшив бiльше не звертатися до драматургiї. Але через два роки та сама «Чайка» мала великий успiх у театрi, бо п’єса вимагала i нових принципiв акторської гри i нових форм органiзацiї сценiчної дiї.

П’єса «Чайка» була надто новаторська. Це зрозумiли засновники нового художнього театру К. Станiславський i В. Немирович-Данченко. Вони розкрили таємницю п’єси: за побутовими подробицями, за несподiваними реплiками вони побачили i сценiчно вiдтворили не бачений до цього у драматургiчному творi лiризм.

Також новаторство «Чайки» полягало в тому, що вона будувалась не на гостро сюжетнiй драматичнiй дiї, а на глибокому психологiчному аналiзi характерiв. Чехов вiдкрив трагедiю буденностi, показав її у сценiчних образах, психологiчно точних. Вiн зображує не подiї, а людей, чия поведiнка, життєва позицiя стає чинником певних подiй. Про сценiчну дiю Чехов говорить так: «хай на сценi буде все так само складно i разом з тим так просто, як i в життi. Люди обiдають, тiльки обiдають, а в цей час складається їхнє щастя та розбивається їхнє життя».

Чехов виносить сценiчно «вигiднi» епiзоди за сцену. Наприклад, у п’єсi є щонайменше два епiзоди, якi в традицiйнiй драматургiї були б обов’язково обiгранi. Перший - спроба Треплева покiнчити життя самогубством пiсля провалу його вистави i «зради» Нiни. Другий - самогубство Треплева «наприкiнцi п’єси».

Така вiдмова вiд ефектних сцен була пiдкорена авторському задуму: показати характери людей, їхнi стосунки, проблеми, що виникають через непорозумiння мiж людьми.

Всiх героїв Чехов об’єднує в одну систему, де кожен має своє завдання у творчому задумi автора. Тому вiн уникає зовнiшнiх ефектiв, а примушує уважно слiдкувати за всiма героями.

Мова кожного персонажа має «пiдтекст», який надає всiй п’єсi багатство змiсту, художню правдивiсть i переконливiсть. Важливу роль у чеховських п’єсах вiдiграють паузи. Вони нiби доповнюють пiдтекст i виникають тодi, коли герої не можуть i не хочуть говорити про потаємне. У третiй дiї, наприклад, Нiна i Тригорiн прощаються перед вiд’їздом. Нiна дарує йому медальйон на згадку. Тригорiн обiцяє пам’ятати дiвчину такою, якою побачив її вперше. «Ми розмовляли… ще тодi на лавi лежала бiла чайка». Нiна задумливо повторює: «Так, чайка». Пауза. «Бiльше нам говорити не можна, сюди iдуть». Пауза допомагає зосередитись на образi чайки. Глядач пiдчас паузи пригадує попередню розмову героїв, коли Тригорiн занотував у записник «сюжет для невеличкого оповiдання» про дiвчинку, що походом загубив «один чоловiк». Але весь багатомiрний змiст розмови героїв з’ясовується значно пiзнiше. Пауза створює певну емоцiйну напругу, глядач нiби очiкує, що герої пояснять, розкриють щось дуже важливе, а цього не вiдбувається. I глядач повинен сам домислити, що приховується за цим мовчанням.

Ремарки у п’єсах Чехова вiдiграють важливу роль у розумiннi всього, що вiдбувається в п’єсi, створюють особливу атмосферу. Ось сцена Треплева i Нiни. «Ремарка: входить без капелюха, з рушницею i вбитою чайкою. Вiн кладе чайку бiля нiг Нiни». Чому Чехову важливо, що Треплев без капелюха? Подальша розмова пояснює це. «Я мав пiдлiсть вбити сьогоднi цю чайку», «Скоро так само я вб’ю самого себе». Читач розумiє, що щось дуже важливе для Треплева гине, можливо, гине його мрiя, а можливо, гине чиста i довiрлива Нiна. Тут не можна стояти в капелюсi.

Називаючи цей твiр комедiєю, Чехов нiби пiдкреслює, що головна героїня його п’єси - буденнiсть, яка марнує кращi людськi почуття i стосунки, яка руйнує особистiсть i робить характери дрiб’язковими, майже комiчними. Таким постає перед нами вiдомий письменник Тригорiн, який не сприймає життя всiм серцем, а стає лише стороннiм спостерiгачем, i все, що вiдбувається навколо iз тим, для нього лише «сюжет для невеликого оповiдання». Така ж Аркадiна, талановита актриса, яка на сценi може передати будь-якi високi почуття, а в буденному життi їй шкода грошей навiть для сина i брата, вона байдужа до всього, крiм власного успiху. Невипадково Треплев у своїй останнiй реплiцi, коли вже вирiшив покiнчити життя самогубством, говорить про те, що маму може засмутити зустрiч з Нiною. Вiн нiби не вiрить, що його смерть сприймуть трагiчно. Такими жертвами буденностi є й iншi персонажi п’єси.

Хоч прем’єра «Чайки» мала провал i потiм її ставили рiдше, нiж iншi п’єси Чехова, однак не випадково на кулiсi Московського художнього театру, який вiдкрив Чехова-драматурга, зображено чайка. Ця п’єса, я думаю, була саме тим «першим птахом», що принiс оновлення у росiйську драматургiю.