А. П. Чехов відомий нам як письменник-сатирик. Дійсно, важко знайти іншого письменника, якій в змозі настільки ж правдиво висвітити усі сторони життя. Становлення чеховського таланта відбувалося у 80-і роки - період, коли ідеали народнічества звалилися, а нових ще не існувало. Чехов і не хотів жити за схемою, він не визнавав ніяких догм і намагався валити їх. У нього не було остаточно сформованого ідеалу майбутньої людини. Чехов дивився на життя і шукав цей ідеал. Він розумів, що потрібно шукати відповідь на питання про сенс життя, а його може дати лише саме життя. Головним його завданням було правдиве зображення життя. Сам Антон Павлович писав: «Що світ «кишить негідниками і негідницями», це правда. Людська природа недосконала, а тому дивно було б бачити на землі одних тільки праведників. Думати ж, що обов’язком літератури є викопування з купи негідників «зерна», значить заперечувати саму літературу. Художня література тому і називається художньої, що малює життя таким, яким воно є насправді… Літератор зобов’язаний бороти свою бридливість, мазати свою уяву брудом життя…»

От чому Чехов більше залучав пересічний потік життя - та, по визначенню Гоголя, «тину дріб’язків», борсаючись у яку люди перестають зауважувати, як незначні їхні мети. Саме тут Чехов знайшов невичерпні поклади смішного. Але для того, щоб воно стало смішним і для читача, потрібно було показати, як під впливом звички втрачає смисл поведінка людей, тобто потрібно було показати звичайну людину у її повсякденному існуванні. І щоб показати життя у всій її розмаїтості, Чехов у своїх оповіданнях описує дії, що відбуваються і у місті, і у селі, на дачі і в аптеці, у церкві і на балу. У добутках одного тільки року більше двохсот п’ятдесяти основних персонажів, які є представниками майже всіх соціальних груп: поміщики, купці, військові - від таємного радника до колезького секретаря, мужики, доктори, музиканти, актори і багато хто інші. Уводячи в дію ці персонажі, Чехов висміював те, що не хотів би бачити у своєму ідеалі. Так, наприклад, дрібний чиновник у зображенні Чехова - це злісна, заздра, нісенітна й боягузлива людина. Звичайно він цілком задоволений умовами свого існування, а якщо і буває іноді незадоволений, те лише тим положенням у чиновницькій ієрархії, що він займає. От чому він найбільше цінує чини і багатство. І ні освіта, ні культура не має сил змінити цю життєву установку чиновника. Червяков, наприклад, сидів у кріслах партеру потилиця в потилицю з генералом, але той все ж таки був для нього настільки недосяжний і святий, як Бог («Смерть чиновника»). Тонкий закінчив гімназію, однак, як тільки почув, що друг його дитинства вже таємний радник, відразу «скулився, згорбився, звузився» і «Ваше превосходительство… Хи-хи-с!» («Товстий і тонкий»).

Із цього приводу сам Чехов писав: «…Кому далеке життя, хто нездатний до нього, тому більше нічого не залишається, як стати чиновником». Велике суспільне зло також і в кріпосництві, тому що збереглися не тільки люди, які користуються привілеями, заповіданими кріпосною епохою, але й мораль, породжена кріпосництвом, ще жила у свідомості і поведінці його сучасників. Колишні кріпаки ще не один рік після скасування кріпосного права по звичці дивилися на поміщика як на пана і вважали себе зобов’язаними виконувати будь-яку його примху. Так, наприклад, Фірс із п’єси «Вишневий сад» з жалем згадує про минулі часи. І якби Карпушка і Матвій не виявили готовності відразу ж приступити до виконання наказу Трохима Семеновича, то наруга над хлопцем і дівкою могла б і не відбутися («За яблучка»). Така рабська покора, відчуття своєї незначності також не відповідали моральному ідеалу Чехова. В одному з його листів молодшому братові Михайлу є такі рядки: «Не подобається мені… навіщо ти величаєш особу свою «незначним і непомітним братишкою». Незначність свою усвідомиш? Не всім, брат, треба бути однаковими. Незначність свою усвідомлюй, знаєш де? Перед Богом, мабуть, перед розумом, красою, природою, але не перед людьми. Серед людей потрібно усвідомлювати своє достоїнство. Адже ти не шахрай, чесна людина? Ну і поважай у собі чесного малого і знай, що чесний малий не незначність». Не знаходить А. П. Чехов ідеалу і серед персонажів, що живуть «футлярним» життям. Бєліков - головний герой оповідання «Людина у футлярі», здавалося б, живе за правилами. Девіз його життя - як би чого не вийшло. Він закував себе в рамки законів, робив тільки те, що дозволено. І цей «людина у футлярі» тримала в руках все місто протягом п’ятнадцяти років. Він був упевнений, що все повинні надходити тільки за правилами, тим самим ущемляючи волю інших. Бєліков не один, таких людей багато. Колезький асесор Кір’яков з оповідання «Незвичайний» своєю поведінкою кривдить інших, але це не через егоїзм або ще яких-небудь інших поганих нахилів.

Навпроти, «він чесний, справедливий, розважливий, розумно ощадливий… чеснот у нього набагато більше, ніж недоліків…» - так говорить його дружина (схоже, що Чехов не сумнівається у правдивості її слів). Кир’яков черствий і суворий тому, що безкорисливо і самовіддано служить безсумнівному принципу. У цьому провина героїв, але і їх виправдання. Ми бачимо, що вся справа не стільки в цих людях, скільки в моралі, визначеної сформованими життєвими підвалинами. Але Чехов почував, що форми життя сучасної йому Росії вичерпані, і сам він був вільний від цих форм. Він вже гостро почував поштовхи нового життя, хоча, як я вже говорила, не бачив точно, яким воно буде. Він сподівався, що нове життя буде гармонійним, що не ущемляє прав людини. У його добутках з’являються нові персонажі, більш близькі до морального ідеалу письменника. На думку Чехова, до числа гарних людей можна віднести незалежну, стійку людину, що віддає себе праці, що здатна нести відповідальність. Тут можна навести як приклад Аню («Вишневий сад») і Надю («Наречена»).

Надя - наречена нового життя: вона залишає рідний будинок, кидає нареченого, щоб зануритися у нове життя, коли можна буде прямо і сміло дивитися в очі долі, усвідомлювати себе правим, бути веселим, вільним. Аня також є образом весни, тобто образом майбутнього. Саме вона зможе вступити у це майбутнє. Таким чином, ми прийшли до висновку, що конкретного морального ідеалу у А. П. Чехова не було, але він бачив, чого не повинне бути у новій людині, що псує наше життя. Вірність правді була причиною широкого визнання його серед сучасників. Вони зрозуміли, що кожний твір Чехова - про них, про усе, що самі вони, здається, почувають. Сувора правда його добутків - це правда самого життя. Важко осягти загальний зміст чеховської творчості, куди і до чого він кличе читача, але головне можна зрозуміти: він кличе до нового життя, у якому не буде лицемірства, обмеженості, зла, тобто А. П. Чехов кличе до змін. «Головне - перевернути життя», - говорить його вустами герой оповідання «Наречена».