Лопахін Єрмолай Олексійович. Купець, прямий нащадок тих, чиї обличчя "дивляться з кожного вишневого дерева в саду”. Намагається допомогти старим власникам саду, але несподівано в результаті аукціону сам стає власником саду і власноручно знищує красу. Так само напрочуд складним, багатогранним є характер Лопахіна. Він дуже далекий від традиційного типу капіталістаексплуататора, який служить одному богу - грошам. Це чутлива людина, якій не чуже розуміння прекрасного, зокрема чарівної краси вишневого саду.

Найпоетичніша характеристика вишневого саду - "маєток, кращого за який немає в світі” - належить саме йому. Він не звичайний ділок, а людина з "душею артиста”. Коли Лопахін каже про Росію, в його словах - щира любов до батьківщини: "Іноді, коли не спиться, я думаю: "Господи, ти дав нам величезні ліси, неосяжні поля, глибоченні обрії, і, живучи тут, ми самі мали б посправжньому бути велетнями”. Він тверезо сприймає світ, має практичні знання і здоровий глузд. "У тебе тонкі, ніжні пальці, як у артиста, у тебе тонка, ніжна душа”, - каже про Єрмолая Олексійовича Петя Трофимов. Можливо, в майбутньому він буде належати до тих підприємцівмеценатів, які своєю фінансовою підтримкою сприяли розквіту російської духовності на межі XIX-XX ст. Це і сам Станіславський, і Сава Морозов, і Третьяков, і Щукін, і Ситін.

Він хоче, щоб його діяльність приносила користь людям, сприяла прогресу суспільства. У його ставленні до Ранєвської, Трофимова багато доброго, лагідного, розумного. Та одночасно Лопахін переживає своє фінансове завоювання маєтку Любові Андріївни гаряче й захоплено, як здійснення мрії дитини з кріпацької родини, як свою самореалізацію, і стає у цьому тріумфі більш ніж неделікатним по відношенню до колишніх власників.

"Приходьте всі дивитися, як Єрмолай Лопахін рубоне сокирою по вишневому саду, як попадають на землю дерева. Набудуємо дач, і наші онуки й правнуки побачать тут нове життя… Музико, грай!”… (З іронією.) Іде новий поміщик, власник вишневого саду! (Штовхнув ненароком столик, мало не звалив канделябри.) За все можу заплатити! (Виходить з Пищиком.) (Фрагмент телеспектаклю).

Це не таке просте питання: навіщо купив, навіщо знищує чудесний сад? Заради грошей? Для наживи? Не тільки. Була ще одна причина, можливо, і не усвідомлена ним до кінця: помста за ганебне минуле: "Я купив маєток, де батько й дід були рабами, де їх не пускали навіть до кухні… Я сплю, це тільки ввижається мені, це тільки здається…”

Довідка. Є у Чехова ще один актуальний образ - Яша, той самий "прийдешній хам”, про якого стільки писали російські критики на межі століть. Аморальний і безсоромний, він єдиний персонаж у творі, який почуває себе комфортно. Мова його зухвала і нахабна (”Набрид ти, дідугане. Хоч би здох”, - так він розмовляє з Фірсом). Маючи брудні думки і вульгарні манери, він вважає себе культурною людиною на підставі того, що відвідав Париж: "Самі бачите, - переконує він Ранєвську взяти його з собою за кордон, - країна не”освічена, народ аморальний, притому нудьга, на кухні годують погано…”Яша - пересічна людина маси, основа суспільства споживання, яка становить загрозу духовності.

Лопахін начебто і є реальний господар життя. У нього,сила, розум, здібності. Він діяльний і працьовитий (прокидається о п’ятій ранку). І всетаки тріумфаторкапіталіст Лопахін не переможець, тому що здійснив не те, заради чого втягнувся в торги за сад.

Його мрія - врятувати маєток для Ранєвської, позичивши їй гроші, - завершилася банальним прибутковим проектом.

До того ж він потворний у своєму тріумфові: вони ще не залишили родового гнізда, як Лопахін у нестримному захваті починає власноруч рубати вишневі дерева. Суперечливість образу з’ясуємо у його ставленні до інших героїв.

На перший план висувається проблема етичних втрат або придбань людини. Лопахін замахнувся сокирою на щось більше, ніж вишневий сад. Адже вишневий сад у п’єсі Чехова - не просто ділянка з плодовими деревами, не просто якась матеріальна цінність, яку можна продати або купити. Це цінність естетична і етична.