Не закінчений в 1940 році роман «Майстер і Маргарита» є одним з найглибших добутків російської літератури. Для найбільш повного вираження своїх ідей Булгаков вишиковує його композицію як сполучення реального, фантастичного й вічного. Така структура дозволяє щонайкраще показати зміни, що пройшли за два тисячоріччя в душах людей, і в остаточному підсумку відповісти на головні питання добутку про добро й зло, творчості й сенсі життя. Якщо роздивитися композицію «московських» глав роману (тобто його «реальну» частину), то стає очевидним, що сцена сеансу чорної магії є кульмінаційною. Зрозумілі також і причини появи цього епізоду - провести своєрідне випробування людей, простежити еволюцію їхніх душ.

Відвідувачі вар’єте зустрічаються з потойбічною силою, але так і не усвідомлюють цього. З одного боку, тут з’являється мотив дізнавання. У Булгакова тільки «улюблені» герої, герої з душею здатні зрозуміти, що перед ними - Сатана. Публіка вар’єте, навпроти, бездушна, мертва, і тільки зрідка «милосердя… стукається в їхні серця», З іншого боку, автором використається прийом фантастичного, тобто персонажі, що прибули з світу вічності, у реальності здобувають конкретні земні риси. Найбільш характерна деталь - полиняле крісло мага.

І саме Воланд на початку епізоду порушує основне питання: « чи змінилися ці городяни внутрішньо?». Наступною за цим розмова про москвичів разом з реакцією останніх на чорну магію становить ідейний зміст сцени. Перша перевірка, якій піддалися нещасні глядачі, являла собою «грошовий дощ» - випробування грішми, що закінчилися відриванням голови конферансьє. Важливо, що пропозиція надійшла з публіки. Це свідчить про те, що тяга до «грошових папірців» у городян закладена на рівні інстинкту. Коли, що персоніфікує розум, Бенгальський стає перешкодою на шляху до багатства, його прагнуть забрати. Але по суті своєї конферансьє такий же користолюбець, що підтверджується реплікою: «Квартиру візьміть, картини візьміть, тільки голову віддайте!» Здається, що «квартирне питання» (на думку мага, головна причина зіпсованості москвичів) є мотивом сцени. Основний же її зміст полягає в доказі того, що люди так і не втратили жадібність.

Наступне випробування, якому піддана публіка, - дамський магазин. Цікаво простежити зміну прислівників, що характеризують стан першої відвідувачки: від «рішуче однаково» і «задумливо» до «з достоїнством» і «гордовито». У брюнетки немає імені, це збірний образ, на прикладі якого Булгаков показує, як жадібність опановує душу людини.

Що ж рухає цими людьми? Судячи з реакції залу на появу перетвореної жінки - заздрість, то саме «почуття поганої категорії», що разом зі спрагою наживи, кар’єризмом може штовхнути людину на все. Це ілюструє «викриття» Аркадія Аполлоновича, ще одного «рупора розуму». Семплеярова викривають в «наданні протекції» молодим акторкам. У жертву кар’єрі приноситься честь, а високе положення надає право безчестити інших.

У світлі всього цього стає ясним зміст назви глави - «Чорна магія і її викриття». Розвінчується не магія перед людьми, а, навпаки, пороки людини виявляються за допомогою чаклунства. Цей прийом використається й в інших місцях роману (наприклад, самописний костюм).

Якщо говорити про художню своєрідність епізоду, то необхідно відзначити риси карнавальної сцени в сеансі. Класичним прикладом може служити сцена божевілля Катерини Іванівни в «Злочині й покаранні». З булгаковським цей епізод ріднять навіть шуми: регіт і дзенькіт тарілок в «Майстері й Маргариті» і сміх, грім таза й спів у Достоєвського.

Мовне оформлення сцени характерно для «московських» глав. Епізод написаний динамічною мовою, «стилем кінематографа» - одна подія поміняє інше практично без авторських коментарів. Необхідно відзначити й прийоми класичного: гіперболу, гротеск.

Отже, сцена сеансу чорної магії займає важливе місце в ідейно-художній структурі роману, З погляду композиції вона є кульмінацією в розвитку дії в «московських» главах. Розглянуто всі основні пороки сучасної людини (яка так і не змінилася), крім, мабуть, самого головного - боягузтва. Саме через неї майстер був позбавлений світла, вона ж відняла смерть у жорстокого п’ятого прокуратора Іудеї, вершника Пілата Понтійського.