Боротьба добра і зла — центральна тема у романі Михайла Булгакова «Майстер і Маргарита»

У творі дні далекого минулого дуже тісно пов’язані з днями тогочасної Москви. Прояви сил зла у романі дуже схожі. Воланд з’являється в «дорогом сером костюме, в заграничных, в цвет костюма, туфлях». Навіть обличчя у нього було дуже дивне: «Правый глаз черный, левый зеленый. Брови черные, но одна выше другой». У образі Понтія Пілата втілено внутрішню боротьбу людини. У ньому стикаються сила волі й влада обставин. Але він не може переступити через останнє. Пілат хоче відпустити Ієшуа, але не може зробити цього, бо він — прокуратор Іудеї. Але автор не хоче закінчити роман перемогою зла над добром, бо переконаний, що так не повинно бути. І тоді Пілат наказує таємно вбити зрадника Ієшуа — Іуду. Так він чинить правосуддя. І цим показує, що має в серці щось добре.

Ще один герой — Воланд. Це диявол. Його важко охарактеризувати. Найкраще суть образу Воланда розкриває епіграф, який Булгаков узяв із «Фауста» Гете: «…Так кто ж ты наконец? — Я — часть той силы, что вечно хочет зла и вечно совершает благо». Воланд ніколи не знущався з людей, які не зробили нічого поганого. Никанор Іванович Босой — «председатель жилищного товарищества дома № 302-бис» — був хабарником. Варенуха, Лиходєєв, урядовці та обивателі зазнали ударів від Воланда. Коли він зробив Маргариту відьмою, вона на мітлі полетіла над Москвою. Побачивши будинок «Драмліта», вона увійшла туди і на табличці прочитала прізвище Латунського. Цей критик колись не дозволив друкувати роман Майстра. Маргарита вирішила помститися за це. Вона влетіла до нього у квартиру й усе там розгромила. Почала бити вікна у будинку і зупинилася лише тоді, коли побачила у вікні хлопчика, який злякано прислухався до шуму. Маргарита заспокоїла дитину.

На бал до сатани приходили лише померлі люди, що колись скоїли якийсь злочин. Воланд не дозволив Абадонні зняти окуляри перед Маргаритою. Інакше вона загинула б. Воланд навіть винагородив її за те, що вона була королевою на його балу. Він повернув їй Майстра, а Майстру повернув рукописи, які той колись спалив. Він каже фразу, яка потім стане крилатою: «Рукописи не горят!» Так Воланд робить для них добро.

Образ Ісуса Христа в романі ніби втілює Майстер. Він теж був несправедливо покараний. Але не смертною карою, а психіатричною лікарнею.

У кінці роману до Воланда приходить «сборщик податей» Левій Матвій. Той каже, що «він» прочитав роман Майстра і просить, щоб Воланд забрав до себе Майстра і нагородив його спокоєм. А разом з ним і Маргариту. Левій Матвій не каже, хто це «він», але я впевнена, що це — Христос. Отже, сили добра і зла пов’язані між собою. Вони й досі сперечаються, і невідомо, хто з них нарешті одержить перемогу. Але мені дуже хотілося б, щоб це було добро.

Михайло Булгаков своїм романом "Майстер i Маргарита” дав читачевi нове євангелiє, мовби вiдкривши свою власну фiлософiю життя. Але яку ж роль вiдiграє в цiй системi свiту сатана? В Бiблiї чiтко сказано що вiн - ворог людини. То як же тодi пояснити повернення коханого Маргаритi чи голови конферансьє театру "Вар’єте”? В чому ж тодi таємниця булгакiвського диявола, та й чи диявол вiн як такий?

Першою людиною, яка з’явилася пiд час "небувало спекотного заходу” на Патрiарших ставах пiд час розмови Михайла Олександровича Берлiоза з поетом Iваном Бездомним, був англiєць чи нiмець, одне слово - iноземець, сам сатана. "Вам вiдрiжуть голову!” - радiсно об’явив вiн головi управи МАССОЛIТу… Так i трапилось: через кiлька годин Берлiоз опинився пiд трамваєм. Критики вважають, що потерпiлий поплатився за своє невiр’я, i що його засудив нiхто iнший, як таємничий консультант.
Виникає багато запитань. Як, наприклад, сатана мiг засудити за невiр’я в Бога, та й як вiн, впалий ангел, взагалi мiг судити? Таємниця схована i в самому Берлiозi, точнiше, в його прiзвищi. "Не композитор”, - зазначає Iванушка в своїй пояснювальнiй записцi. Та, схоже, автор мав на увазi саме композитора, автора драматичної легенди "Засудження Фауста” та трилогiї "Дитинство Христа”. Згадаємо епiграф, взятий Булгаковим: "…та хто ж ти, врештi, такий? Я - частина тiєї сили, яка вiчно хоче зла й вiчно чинить добро” (Гете, "Фауст”). Безкiнечний ланцюг асоцiацiй, якi не завжди можуть бути поясненi й простеженi, але реально iснують.

Кожен представник почту Воланда, як з’ясувалося, мав свою власну iсторiю не тiльки на сторiнках роману, а й за його межами. …Серед чисельних арабських племен було широко розповсюджене свято козлоприношення, свято Азазел. Його сутнiсть полягала в тому, щоб вiдкупитися вiд Азазела - безжалiсного ангела смертi, який, за вiрування ми арабiв, увесь у чорному та на чорних крилах прилiтав до людини, щоб забрати з собою її душу. Обличчя його було блiдим та холодним, а очi - порожнiми й чорними… Мимоволi виникає асоцiацiя з демоном -вбивцею з 32-го роздiлу роману. Звернiмося до одного з найчарiвнiших персонажiв твору, не зовсiм кота Бегемота, найкращого блазня в свiтi. У давнiх єгиптян бегемот був втiленням злого, демоноподiбного бога Тифона. Правда, у Воланда був ще один блазень - Фагот, неповторний кривляка-регент з деренькучим голосом, у картатому костюмi й трiснутому пенсне. А саме слово fagotin у перекладi з французької означає "блазень”. Було б цiкаво звернутися до ще одного персонажа - Абадонни. За вiруваннями тих же арабських племен, до помираючої людини приходив ангел Аваддон, вiсник смертi. Вiн був вiдомий тим, що крила його були обвiшанi парами людських очей. Вiн з’являвся до людей iз заплющеними очима, i тiльки помираючий зустрiчався з ним поглядом. У романi ж Абадонна, знявши окуляри, дивиться в очi барона, убиваючи його. "Дияволiада, бiсовiння, диявольськi пастки”, - шепочу я. Але наскiльки страшнi цi некликанi гостi?

Виникає питання: чому одних Воланд милує, а iнших жорстоко карає? Чи не став вiн необгрунтовано милосердним до Маргарити чи конферансьє театру "Вар’єте”? Нi, сатана не дарує милiсть. Маргарита вiддала йому свою душу, ставши вiдьмою, а бiдний, бiдний конферансьє… Вiн молив про пощаду. Напрошується порiвняння з вождем усiх народiв Сталiном. Може, в безкiнечно багатогранному сатанi мiстилася частинка владцiв або це вiн панував у їхнiх серцях. Тисячi питань i жодної вiдповiдi.

Звернiмося ще до одного роздiлу роману. Чорна магiя та її викриття. Воланд одночасно виступає в ролi фокусника, артиста, iлюзiонiста та, що найжахливiше, експериментатора. А експеримент ставиться над людьми… Частина перша: з неба у величезнiй кiлькостi летять грошi, а через декiлька хвилин Бенгальський залишається без голови. Дивуєш-ся, як майстерно, а головне, як просто сатана просякнув у людськi душi. Вiн винiс свiй вердикт. Частина друга: жiночий магазин i викриття Аркадiя Аполоновича Семплярова. Це було брутальне викриття, радше схоже на глузування. Нi, сам диявол опинився в Москвi не для того, аби щось змiнити. Вiн не хотiв розкривати людям очi, вiн просто зробив свiй висновок, а вирiшувати мали самi москвичi.

Я розумiю, що образ сатани, розкритий у бiблiї, практично нiчого спiльного з булгакiвським дияволом не має. В одному фiльмi я чула фразу, сказану бiсом людинi: "Я тiльки розставляю декорацiї, та за мотузки смикаєш ти сам”. Людина, яка потрапила на гачок грiха, може звiльнитися тiльки в один спосiб: вiддати душу сатанi або Боговi. Цих думок немає в романi але йдеться мова про те, що людину, яка потрапила в болото грiха, обов’язково виловить рибалка - як вийшло з Семляровим. Отже, диявол всюди розставляє свої сiтки, до яких не могли не потрапити гонористi та егоїстичнi москвичi. Тому ми прийшли до того, з чого починали: "Будьте тверезi, пильнуйте! Ваш супротивник - диявол - ходить, ричучи, як лев, що шукає, кого пожерти”.


Матеріали схожої тематики:


Айтматов Ч.Т. [11] Астаф'єв В.П. [8] Ахматова А.А. [17]
Блок О.О. [24] Булгаков М.О. [29] Бунін І.О. [15]
Васильєв Б.Л. [6] Гончаров І.О. [15] Грибоєдов О.С. [8]
Достоєвський Ф.М. [11] Єсенін С.О. [22] Купрін О.І. [18]
Лермонтов М.Ю. [81] Максим Горький [24] Маяковський В.В. [8]
Некрасов М.О. [12] Островський О.М. [12] Пастернак Б.Л. [14]
Платонов А.П. [10] Пушкін О.С. [79] Салтиков-Щедрін М.Є. [14]
Твардовський О.Т. [7] Толстой Л.М. [56] Тургенєв І.С. [28]
Тютчев Ф.І. [8] Цвєтаєва М.І. [12] Чехов А.П. [47]
Шолохов М.О. [9] Шукшин В.М. [9] Інші російські автори [126]