Роман «Майстер і Маргарита» Булгаков писав до останніх днів свого життя. Над цим добутком він працював дуже довго, повних дванадцять років. Останні сторінки цього роману він диктував своїй дружині. Але Булгаков при житті так і не побачив свій роман виданим. Уперше його надрукували в 1966-1967 роках у журналі «Москва». Те, що над цим добутком пророблений величезна робота, видно з того, що Булгаков не відразу прийшов до назви «Майстер і Маргарита». Першою назвою був «Чорний маг», другим - «Копито інженера». І тільки наприкінці тридцятих років Михайло Булгаков зупинився на назві «Майстер і Маргарита».

Познайомившись із цим романом, читач може довідатися бродячого філософа Ієшуа Га-Ноцрі; заразитися п’янким почуттям волі, яким була охоплена Маргарита, ширяючи над землею по шляху на Великий Бал Сатани; усвідомити злиденність побуту, у який не може проникнути світло теперішньої любові й справжнього добра; випробувати разом з Майстром той страх, яким він занедужав, коли вийшов до людей зі своїм мудрим утвором і був зустрінутий злістю й люттю; побавитися разом з бешкетними асистентами Воланда над «підвідомчими» Сатані більшими й дрібними капосниками, шахраями.

Булгаков писав роман «Майстер і Маргарита» як достовірну книгу про свій час і його людей. І в той же час цей добуток звернений у майбутнє, є книгою на всі часи. Цей роман - «лебедина пісня» письменника. У ньому є містичні герої, які й повинні були судити це місто - Москву, цей час, цих людей.

Воланд - фахівець із чорної магії, як він представився Бездомному й Берліозові, - прибув зі своєю свитою в Москву. Але те життя, що представила їхньому погляду Москва, дуже не сподобалася магові. І він вирішує покарати цих людей, що не виправдали довіри Сатани. Воланд улаштовує подання у вар’єте, у якому він повинен був показати фокуси чорної магії. Тут він хотів побачити, як змінився народ за той час, поки його не було в Москві. Він відкрив прямо на сцені жіночий магазинчик, у якому можна було одержати новий одяг, але тільки в обмін на стару. Спочатку всі боялися цього обміну, але після того, як на сцену вийшла перша відвідувачка магазина, одягнена повністю у французький одяг, усі жінки без стиснення побігли в цей магазин. І Воланд побачив всю сутність цих людей. Вони виявилися всі дуже жадібними. Тому Сатана вирішив їх провчити. Він зробив так, що через якийсь час із них зник одяг, що вони взяли в магазинчику Сатани. І по вулицях почали бігати обмануті в одних панталонах. Воланд без жалю розправився з людьми.

Одним зі служителів вар’єте був Варенуха. Він дуже любив брехати по телефоні. Він причинявся й говорив, що Варенуха, тобто він сам, зараз відсутній і підійти до телефону не зможе. Він проробляв такі жарти завжди. І Воланд на кару перетворив його у вампіра. Але проходить якийсь час, і покарання переміняється прощенням. Сатана, що вершив суд у Москві, відпускає Варенуху, але за умови, що той завжди буде відповідати на телефонні дзвінки й ніколи не буде обманювати. Воланд зрозумів, що ця людина вже досить покарана, і тому простив його.

У своєму романі автор показує, як заради особистої вигоди люди готові на все. Адже, як тільки квартиру покійного Берліоза опечатали, у домоуправління почали надходити нескінченні записки. В одних говорилося про недолік житлоплощі, інші скаржилися на неспокійних сусідів, а були й такі, де дівчина визнавалася в таємній вагітності. Але всі ці люди переслідували тільки одну мету - роздобути квартиру Берліоза, хоч про неї й ходила дурна слава: відтіля постійно зникали люди.

Воланд прибув у Москву як справедлива відплата.Він разом зі своєю свитою хотів провчити людей, які того заслуговували. Але цього хотів не тільки Сатана. Це бажання було властиве й людям. Маргарита, ставши відьмою, першою справою полетіла до будинку, де жив критик Латунський, що все життя погубив Майстрові своєю статтею про роман «Понтій Пілат». Маргарита мстила за людину, яку вона любила. Вона зруйнувала все в будинку Латунського, і критикові дуже повезло, що його в цей час не було в будинку, а то невідомо, залишився б він живий після цього чи ні. Але коли Воланд пропонує Маргариті послати кого-небудь зі своєї свити до Латунського, вона відмовляється від цього. Маргарита вирішує пробачити його, тому що бачить, що ця людина й без того незначна і жалюгідна. Маргарита проходить цю свою дорогу «від помсти до прощення».

Понтій Пілат - могутній римський прокуратор. У його руках життя й смерть жителів Іудеї. Але волі він не знає. Він раб кесаря, своєї посади й своєї кар’єри. Він розуміє, що Ієшуа Га-Ноцрі не заслуговує смерті. І дуже хоче врятувати його, але переступити через ланцюги цього рабства - понад його сили. Понтій Пілат бачить, що він винуватий у смерті бродячого філософа Ієшуа Га-Ноцрі, і тому понад усе чекає прощення.

Воланд з’являється в Москві, щоб «випробувати» героїв роману, віддати належне Майстрові й Маргариті, що зберегла вірність один одному й любов, покарати хабарників, брехунів, зрадників. Суд над ними вершиться не за законами добра, вони з’являються перед судом пекла. По думці Булгакова, у сформованій ситуації зі злом варто боротися силами зла, щоб відновити справедливість. Воланд прощає людям пороки, за які вони вже досить поплатилися. Він нагороджує Майстра й Маргариту спокоєм, про яке вони так давно мріяли. У Булгакова диявол - це не тільки вершитель зла, ця одухотворена істота, якій не чужо ніщо людське. Тому Воланд багатьом героям дарує прощення, досить покаравши їх за пороки.

Прощати - це головне, чому повинна навчитися людина у своєму житті.