Михайло Опанасович Булгаков - видатний російський письменник-сатирик, автор відомих романів «Белая гвардия», «Жизнь господина де Мольера», містичної меніппеї «Мастер и Маргарита», сатиричних повістей «Собачье сердце», «Роковые яйца». Він автор п’єс, що не сходять з підмостків сцен провідних театрів світу, - «Дни Турбиних», «Зойкина квартира», «Бег». У його численних оповіданнях, фейлетонах, нарисах відбилася драматична епоха російської дійсності 20-30-х років ХХ століття.

Письменницька доля нині всесвітньо визнаного класика літератури ХХ століття складалася драматично: він не побачив надрукованими свої кращі твори, а все опубліковане стало об’єктом жорстокої критики, ідеологічних і політичних обвинувачень. Його творчість пройшла випробування часом і зайняла своє місце в скарбниці світової культури.

Михайло Опанасович Булгаков народився і виріс у Києві, у сім’ї професора Київської духовної академії. Панас Іванович викладав курс історії західних віросповідань. Мати, Варвара Михайлівна, виховувала сімох дітей у глибокій повазі до людей і в любові до мистецтва. Михайло Булгаков одержав освіту спочатку в Олександрівській гімназії, а після закінчення - у Київському університеті, де вивчав медицину. Тут його наздогнав вихор військово-революційних подій. Історична трагедія, свідком якої він став, обпалила його душу непозбутним почуттям провини перед «вічним містом». Київ назавжди залишився духовною батьківщиною письменника, символом трагічних поворотів історії, ключовим образом його творчості.

Початок активної літературної творчості М.Булгакова пов’язаний з Москвою, куди письменник переїхав у 1921 році після закінчення громадянської війни і розгрому «білої гвардії», у лавах якої він знаходився як військовий лікарь. У 20-і роки він пише сатиричні повісті «Дьяволиада» (1923-1924), «Роковые яйца» (1924), «Собаче серце» (1928), де піддає сатиричному осміянню диявольські експерименти над країною, «шариковщину» як масове соціальне явище спроби обігнати «Велику Еволюцію». Тема трагічної долі російської інтелігенції знайшла втілення у своєрідній трилогії Булгакова, до якої увійшли роман «Белая гвардия», п’єси «Дни Турбиних» і «Бег» (1925-1928).

Відкрита ідеологічна позиція, внутрішня воля письменника не могли не викликати реакції з боку влади: його твори не пропускали до друку, сам письменник знаходився під таємним наглядом, зазначав обшуків. Конфлікт «письменник і влада», «особистість і система» стає лейтмотивом його творчості і особливого звучання набуває в підсумковому романі «Мастер и Маргарита».

Історія його створення драматична. Булгаков приступив до роботи над романом у 1929 році, у наступному році спалив його перший варіант. Знову повернувся до твору і продовжував над ним працювати з 1931 по 1938 рік, до самої смерті редагував і допрацьовував його. Крізь десятиліття забуття роман дійшов до широкого читача лише в 1967 році, завдяки старанням вдови Булгакова Олени Сергіївни.

Жанрова унікальність твору не дозволяє його якось однозначно визначити. «Мастер и Маргарита» - роман сатиричний, філософський, в єршалаїмських сценах - епічний; його визначають як «роман-міф», меніппею. Художній простір роману складається з трьох світів - стародавній єршалаїмський, вічний потойбічний, сучасний московський. «Трьохмірність» роману можна співвіднести з поглядами великих філософів Г. Сковороди, П.Флоренського, В.Соловйова, які розвивали думку про триєдиність буття.

Роман має складну і разом з тим чітку композицію, таку чіткість додає роману переплетення сюжетних ліній, об’єднаних наскрізною темою - темою вільної особистості в пошуках правди. «Мастер и Маргарита» - це роман у романі. Тут глави про московське життя кінця 20-х років переплітаються з главами роману, написаного Майстром, де переосмислюються біблійні події - суд Понтія Пілата і страта Ієшуа. «Московські» глави сатирично відображають псевдолітературну діяльність «Массоліта», москвичів, яких зіпсувало «квартирне питання», розгул чиновницької бюрократії, атмосферу взаємного стеження. Саме тут розігралася бісівська містерія під проводом Воланда.

Центральною темою роману є тема справжнього і мнимого мистецтва. Головним героєм роману є письменник, який за свій талант і працю одержав від улюбленої жінки нове ім’я - Майстер. Всупереч ідеологічній кон’юнктурі, він створює роман про вічні істини - про добро і зло, істину і її зневаження, каяття і прощення.

Одна з провідних тем роману - тема кохання Майстра і Маргарити. Для Булгакова щире кохання є невіддільним від вірності й самопожертви. Усі ці якості властиві Маргариті: заради порятунку коханого вона перетворюється на відьму, мстить його кривдникам, стає королевою на балі у Воланда, повертає Майстра і спалений рукопис роману, стає охоронницею його спокою в їх «вічному притулку».

Епіграфом до роману взяті слова з «Фауста»: «…так кто же ты, наконец? - Я часть той силы, что вечно хочет зла и вечно совершает благо», що визначають філософську спрямованість роману і його зв’язок з геніальною трагедією Гете. Образ Воланда навіяний образом Мефістофеля, який через спокуси і болісні шукання веде головних героїв (Майстра - Фауста, Маргариту - Гретхен) до усвідомлення істини. Воланд у романі Булгакова - вершитель справедливої віддяки, своєрідне дзеркало, у якому все відбивається в щирій сутності. Прощення ж грішників - «не по його відомству». Милосердя властиве лише Ієшуа.

Світло і Тінь у романі утворюють нерозривний філософський образ, що визначає нерозривність злочину і покарання в художньому світі Булгакова. Так Понтій Пілат, який відступився від істини через страх перед кесарем, прирік себе на вічні муки совісті, перервати які здатне лише прощення Ієшуа.

Система образів відображає триєдність світу булгаківського роману: герої живуть і діють відповідно до власної космологічної структури: земної, потойбічної, міфологічної. І в той же час вони знаходяться у відношенні пародійної відповідності й утворюють типологічні паралелі. Майстер багато в чому близький Ієшуа Га-Ноцрі; він так само, як і його улюблений герой, прагне до істини. Воланд - Понтій Пілат - професор Стравінський представляють у трьох світах образи влади. У романі біблейська Пасха представлена в «переверненому» за принципом карнавалу вигляді в Москві передоднем Христового Воскресіння на початку 30-х років ХХ ст.

Образи Воланда і його свити - кота Бегемота, Коров’єва на прізвисько Фагот, рудого Азазелло і «нагої відьми» Гелли - дозволяють автору відтворити в яскравих сатиричних картинах дійсність з її убогим, обивательським світом, з’єднати комічне і трагічне, реальність і містику. Особлива булгаківська дійсність, де фантастика вплітається в побутову картину повсякденного життя, а потойбічний світ невіддільний від земного, належить до так званого «магічного реалізму».

У поетиці роману розкрився різнобічний талант М.Булгакова, проявилась вся палітра його художніх прийомів: він щедро використовує фантастику, гротеск, фантасмагорію, сатиру і гумор у сміливому поєднанні з монументальною епічністю, ліризмом оповіді, строгістю реалістичної прози. «Мастер и Маргарита» - вершинне явище художньої культури ХХ століття, підсумкова праця письменника, яка багато в чому визначала шляхи розвитку сучасної прози.

З теорії літератури

Меніппея - термін історичної поетики, що позначає один з «серйозно-сміхових» жанрів античної літератури. Термін був переосмислений і введений у науковий обіг М.Бахтіним, який позначав ним універсальний тип жанрового змісту серйозно-сміхової спрямованості, вияву його амбівалентної природи, що полягає в пошуках філософських морально-етичних істин при панібратському ставленні до дійсності, у висвітленні злободенної проблематики крізь призму сміху; стильовій неоднорідності; авантюрному сюжеті; зміщеному часопросторі та системі образів, що побудована за принципом оксиморона.

Фантасмагорія - художній прийом, який полягає в зображенні нереальних, фантастичних елементів на тлі реальних подій у художньому творі.