Тема війни в ліриці О. Т. Твардовського
Почуття зобов‘язання живих перед полеглими, неможливості забуття всього що було – основні мотиви військової лірики О. Твардовського. «Я живий, я прийшов з війни живий і здоровий. Але скільки я недораховуюся… скільки людей встигли мене прочитати й, може бути, полюбити, а їх немає в живих. Це була частина мене», – писав поет. «Я вбитий під Ржевом» – вірш, написаний від першої особи. Ця форма здалася Твардовському найбільш відповідній ідеї вірша – єдності живих і полеглих. Загиблий солдат бачить себе лише «часткою народного цілого», і його хвилює, як і всіх, чиї «очі померкли», усе, що збулося потім, після нього. Боязка надія на те, що «здійсниться слово клятви святої», виростає в міцну віру: нарешті-те потоптана «міцність вражої землі», настав довгоочікуваний День Перемоги. Він був від плеча до плеча нагороджений, Але є чи така нагорода, що вислужив, виходив, вистраждав він? Мабуть, що немає. І не треба! Простий факт, переданий поетові старим знайомим про бої на вулицях Полтави, послужив Твардовському матеріалом для створення маленької новели «Оповідання танкіста». Поет не просто переказав почуте від майора Архипова, але й відчув себе учасником описуваної події й взяв на себе частину провини ліричного героя за те, що забув запитати ім’я хлопчика. Вірш «Я знаю, ніякої моєї провини… » – лаконічне й пронизливе. Воно побудовано як ліричний монолог, де настрій коливається між двома почуттями: з одного боку, автор переконує себе у своїй повній невинності перед полеглими на полях Великої Вітчизняної війни, з іншої же – в останньому рядку пробивається те покаянне відчуття своєї провини, що властиво всім совісним людям. Троєкратний повтор частки «все-таки», що виражає сумнів, виводить на поверхню далеко сховане почуття не затихаючого згодом болю. «Я» – живий а «інші» – мертві – от основний конфлікт вірша, так і не дозволений у фіналі. Три крапки означає ще й те, що внутрішній монолог не припинений, що ще не раз ліричний герой буде сам із собою вести цю болісну розмову. Вірш відрізняє лексична простота, відсутність яких-небудь образотворчих ефектів. Поема «Василь Теркін» у жанровому відношенні – вільне оповідання – хроніка («Книга про бійця, без початку, без кінця…»), що охоплює всю історію війни – від трагічного відступу до Перемоги. Глави поеми пов’язані з різними подіями війни: «На привалі», «Перед боєм», «Переправа», «Гармонь», «У настанні», «На Дніпрі». В основі поеми - образ головного героя – рядового Василя Теркіна. Реального прототипу в нього немає. Це збірний образ, що з’єднує в собі типові риси духовного вигляду й характеру звичайного російського солдата. Теркін – хто ж він такий? Скажемо відверто: Просто хлопець сам собою. Він звичайний. Втім, хлопець хоч куди, хлопець у цьому роді в кожній роті є завжди, так до у кожному взводі. Образ Теркіна має фольклорних корінь, це «богатир, сажень у плечах», «веселун», «людина колишня». За ілюзією простацтва, балясів, бешкетництва ховаються моральна чуйність і почуття боргу сина перед Батьківщиною, здатність без фрази й пози зробити подвиг у будь-який момент. Подвиг солдата на війні показані Твардовським як щоденна й тяжка ратна праця й бій, і перехід на нові позиції, і нічліг в окопі або прямо на землі, «заслонюючись від смерті чорною тільки власною спиною…». А герой, що робить цей подвиг, – звичайний, простий солдат: Людина простої закваски, що в бої не далека побоювання… та серйозний, та потішний, …він іде – святий і грішний… В образі Теркіна Твардовський зображує кращі риси російського характеру – сміливість, завзятість, спритність, оптимізм і величезну відданість своїй рідній землі. Саме в захисті Батьківщини, життя на землі полягає справедливість народної Вітчизняної війни: «Бій іде святий і правий, смертний бій не заради слави – заради життя на землі».
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
