“Війна і мир” Л. Толстого
Що у свiтi є прекраснiше за людину? Адже вона найдосконалiше творiння цього свiту. Можливо, саме тому людина є об’єктом дослiдження iнших людей. Кожна епоха по-своєму уявляє iдеал людини. На творення цього iдеалу впливають рiзнi фактори, бiльшою мiрою соцiальнi. I найвидатнiшi постатi свiту людського намагаються вдихнути життя в iдеал своєї епохи. Так, Лев Миколайович Толстой, хоча i вiрив у людську простоту i правду, зображував велику людську єднiсть i людину на фонi цiєї єдностi. У творі "Війна і мир” Толстого - зрiлого майстра - розкриваються проблеми людини. Тому вагомiшi постатi, зображенi автором, проходять через своєрiднi психологiчнi переломи. У П’єра Безухова, одного з героїв роману таких переломiв кiлька. Викликанi вони розладом iз самим собою, неприйняттям середовища, до якого вiн належав. Але кiнець кiнцем переважали об’єктивнi чинники: життєвий уклад Росiї змiнився пiд впливом вiйни 1812 року. Саме цей факт вiдродив П’єра у той момент, коли вiн остаточно переконався у марностi внутрiшнiх зусиль. I перед нами з’являється зовсiм новий герой, загартований усвiдомленням близькостi до народу i сповнений власної величi, як людини, причетної до цього народу. Андрiй Болконський значно ранiше переглядає свої колишнi iдеали. На це наштовхнули його i аустерлiцькi подiї, i смерть дружини, i пов’язане з цiєю смертю почуття вiдповiдальностi за долю близької людини, i спроби знайти себе, залучившись до реформаторської дiяльностi Сперанського, i невiрнiсть Наташi. Але вiн набув вагомого досвiду - iнтересу до простої людини, до такої, як капiтан Тушин. Моральну опору Андрiй Болконський знайшов у усвiдомленнi себе як частки великого цiлого, iм’я якому - народ. Отже, в епопеї "Вiйна i мир” внутрiшнiй стан героїв залежить вiд усвiдомлення своєї значимостi та єдностi з народом. Глибокий психологiчний аналiз стану героїв Толстого пов’язаний з почуттями внутрiшнього драматизму самого автора, релiгiйноморалi-стичним ставленням до людини та її вчинкiв. У "Війні і мири” Толстой підняв питання про роль особистості і народу в історії. Перед Толстим стояла задача - осмислити художньо і філософськи війну 1812 р.: "Правда цієї війни в тім, що вона виграна народом”. Захопившись думкою про народний характер війни, Толстой не зміг вирішити питання про роль особистості і народу в історії; у ІІІ частині 3-го тому Толстої вступає в суперечку з істориками, що затверджують, що хід усієї війни залежить від "великих людей”. Толстой намагається переконати, що доля людини залежить не від їхньої волі. Зображуючи Наполеона і Кутузова, письменник, майже ніколи не показує їх у сфері державної діяльності. Він зосереджує свою увагу на тих властивостях, що характеризують його як керівника мас. Толстой вважає, що не геніальна людина керує подіями, а події керують ними. Толстой малює раду у Філях як рада, що не має змісту, адже Кутузов уже вирішив, що Москва повинна бути залишена: "Владою, врученої мені государем і батьківщиною, - наказ відступати”. Звичайно, це не так, ніякої влади в нього немає. Відхід з Москви вирішений. Не у владі окремих облич вирішувати, куди повернеться історія. Але Кутузов зумів зрозуміти цю історичну неминучість. Цю фразу говорить не він, його вустами говорить доля. Толстому так важливо переконати читача в правильності своїх поглядів на роль особистості і народних мас в історії, що він вважає за необхідне прокоментувати кожен епізод війни з позиції цих поглядів. Думка не розвивається, а ілюструється новими фактами в історії війни. Будь-яка історична подія була наслідком взаємодії тисяч людських воль. Одна людина не може запобігти те, що повинно вчинитися зі стікання безлічі обставин. Настання стало необхідністю по безлічі причин, сума яких привела до Тарутинському бою. Головна причина - дух армії, дух народу, що зробив вирішальне значення на перебіг подій. Толстой хоче найрізноманітнішими порівняннями підкреслити, що великі люди упевнені, начебто доля людства в їхніх руках, що прості люди не говорять і не думають про свою місію, а роблять свою справу. Особистість неспроможна що-небудь змінити. Історія зустрічі П’єра з Каратаєвим є історія зустрічі з народом, образне вираження Толстого. Толстой раптом побачив, що істина - у народі, а тому-те пізнав її, зблизивши із селянами. П’єр повинний прийти до цього підсумку за допомогою Каратаєва. Толстой вирішив це на останньому етапі роману. Роль народу у війні 1812 року - головна тема третьої частини. Народ - головна сила, що визначає долю війни. Але народ і не розуміє і не визнає гри у війну. Війна ставить перед ним питання про життя і смерть. Толстой - історик, мислитель, вітає партизанську війну. Закінчуючи роман, він оспівує "дрюк народної волі”, вважаючи народну війну вираженням справедливої ненависті до ворога. У "Війні і світі” Кутузов показаний не в штабі, не при дворі, а в суворих умовах війни. Він робить огляд, ласкаво говорить з офіцерами, солдатами. Кутузов великий стратег, він використовує всі засоби, щоб врятувати армію. Посилає загін на чолі з Багратіоном, заплутує французів у мережах їхньої власної хитрості, прийнявши пропозицію про перемир’я, енергійно просуває армію на з’єднання з військами з Росії. Під час бою він не був просто споглядальником, а виконував свій борг. Російські й австрійські війська потерпіли поразку. Кутузов був правий - але усвідомлення цього не зм’якшило його скорботи. На питання: "Ви поранені?” - він відповів: "Рань не тут, а от де!” - і вказав на солдатів, що біжать. Для Кутузова ця поразка була важкою щиросердечною ранню. Прийнявши командування армією, коли почалася війна 1812 р., Кутузов першою своєю задачею поставив підняти дух армії. Він любить своїх солдатів. Бородінський бій показує Кутузова як активного, винятково вольової людини. Своїми сміливими рішеннями він впливає на хід подій. Незважаючи на перемогу росіян при Бородіно, Кутузов бачив, що захищати Москву немає ніякої можливості. Вся остання тактика Кутузова визначена була двома задачами: перша - знищення ворога; друга - збереження російських військ, тому що його ціль - не особиста слава, а виконання волі народу, порятунок Росії. Кутузов показаний у різних ситуаціях життя. Своєрідна портретна характеристика Кутузова - "величезний ніс”, єдине видюче око, у якому світилися думка і турбота. Толстой неодноразово відзначає старечу тучність, фізичну слабість Кутузова. А це свідчить не тільки про його вік, але і про важкі військові праці, довгого бойового життя. Вираження обличчя Кутузова передає складність внутрішнього світу. На обличчі лежить печатка заклопотаності перед вирішальними справами. Надзвичайно багата мовна характеристика Кутузова. Із солдатами він говорить простою мовою, вишуканими фразами - з австрійським генералом. Характер Кутузова розкривається через висловлення солдатів і офіцерів. Усю цю багатогранну систему прийомів побудови образа Толстой як би підсумовує прямою характеристикоюКутузова як носія кращих рис російського народу. Через внутрiшнiй стан людини Л. М. Толстой показав тогочасне суспiльство. Його героїв не можна засуджувати, вони самi й судять себе, i прирiкають на муки, i карають. Саме в цьому i полягає найвищий генiй Л. М. Толстого як майстра художнього слова.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
