Духовні пошуки смислу життя Андрія Волконського
Кожний з нас рано чи пізно задає собі питання: навіщо я живу? Яке моє призначення? Іноді цілого життя не вистачає, щоб знайти відповідь. Багато великих письменників шукали відповіді на ці складні питання у своїх творах. І Лев Миколайович Толстой - не виняток. Сьогодні ми спробуємо простежити шлях життєвих пошуків Андрія Волконського, героя роману "Війна та мир”, та з’ясувати, як у долі і характері цього героя знайшла віддзеркалення життєва позиція письменника. У романі всі герої можуть бути умовно поділені на дві групи: одні з них шукають смисл буття, помиляються, страждають, радіють, живуть складним внутрішнім життям; інші - роблять кар’єру, досягають певних вершин, але не змінюються внутрішньо. До яких героїв, на вашу думку, можна віднести Андрія Волконського? Князь Андрій вірить у своє призначення: він переконаний, що прийшов у цей світ для слави і подвигу. Тому він свідомо відмовляється від задоволень світського життя, від радощів тихого подружнього життя, майбутнього батьківства. Все це уявляється йому дрібним, буденним і нецікавим. Ідеалом для князя Андрія був Наполеон: він зробив блискучу кар’єру завдяки своїм талантам, честолюбству і наполегливості, Андрій також мріє про славу, але його прагнення має інший характер, ніж у Наполеона. Він живе для слави, а це означає жити для інших. "Ведь что же слава? Та же любовь к другим, желание сделать для них чтонибудь, желание похвали”, - каже він П’єру. Розчарування в Наполеоні та своїх честолюбних прагненнях. Дивлячись на небо, князь відкриває інші життєві цінності - прості і загальнолюдські, якими раніше нехтував: тихе сімейне життя у Лисих Горах, виховання дитини, любов рідних. Але, на жаль, простого сімейного щастя Андрій Волконський не дочекався. На його очах, коли він повертається додому, помирає під час пологів його дружина. В душі героя відбувається душевний злам. Він страждає через ‘«”0, що залишив її вагітною і пішов на війну, преуирливо ставився до її інтересів, часто цурався дружини, був байдужим і зарозумілим. Він розуміє свою провину, але нічого вже неможливо виправити. Андрій замикається у собі, усамітнюється, стає скептиком. Якщо раніше князь Андрій прагнув жити для інших, відокремлюючи себе від них, то зараз він хоче жити разом з іншими. У цьому епізоді особливо яскраво рідчувається майстерність Л. Толстого у зображенні "діалектики душі” князя Андрія. Слухаючи внутрішній монолог героя, ми бачимо, як змінюються погляди князя Андрія. Тепер він прагне брати активну участь у житті, їде до Петербурга, працює у законодавчій комісії Сперанського, освідчується в коханні Наташі. І тому зараз ми можемо записати на дошці: Відродження до життя, бажання взяти у ньому активну участь. Після зустрічі з Ростовою в душі Андрія відбувається очищення від усього примарного і несправжнього. Але війна 1812 року, яка увірвалася у мирне життя героїв, руйнує всі їхні мрії. Князь Андрій знову на війні, але не у штабі, а у діючій армії, командує полком. Л. Толстой писав: "Люди как реки, вода во всех одинаковая и везде одна и та же, но каждая река бывает то узкая, то быстрая, то широкая, то тихая, то чистая, то холодная, то мутная, то теплая. Так и люди. Каждый человек носит в себе зачатки свойстс людских и иногда проявляет одни, иногда другие, и бывает совсем не похож на себя, оставаясь все между тем одним и между собою”. "Діалектика душі”, "плинність життя людини”, здатність до постійних змін, до самовдосконалення завжди була у письменника ознакою духовності особистості, її морального здоров’я.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
