Духовні пошуки Пєра Безухова
Твір по роману Л. М. Толстого «Війна і мир». Толстой думав над написанням роману про декабристів. Тому ця тема знаходить висвітлення й в «Війні і мирі». Толстой хотів простежити яким чином, при яких життєвих обставинах пробудилися в людині з аристократичного середовища в епоху війн 1805-1812 років та совість і те високе розуміння честі й боргу, які призвели до заперечення нею того середовища, де вона народилася, а потім і до повного розриву з ним. Завдання розкриття вигляду такої людини Толстой вирішує образами Андрія Болконського і П’єра Безухова. Але тільки П’єру автор дозволяє залишитися живим після війни. Болконський у романі гине. Уперше ми зустрічаємося з П’єром у блискучому салоні Ганни Павлівни Шерер, де збиралися вершки вищого суспільства. П’єр тільки що повернувся з Парижа. Автор описує його як товсту, незграбну, величезну людину із червоними руками, але з розумним і спостережливим поглядом. Відчувши цей погляд, Ганна Павлівна відчуває занепокоєння і страх. Незважаючи на те що П’єр запрошений до салону, ставляться там до нього поверхово. Вітаються з ним тільки нахилом голови, як би показуючи тим самим, що він серед інших перебуває на найнижчому рівні. Це не дивно, П’єр - незаконнонароджений син старого графа Безухова. У суспільстві, де цінували золото і титул, П’єра не могли поставити урівень із собою. Забігаючи наперед, скажу, що П’єр у майбутньому стане законним спадкоємцем старого графа і власником тисяч душ і мільйонів. Після цього відношення до нього відразу зміниться. Він стане бажаним гостем усіх салонів і будинків. А поки повернемося до салону Ганни Шерер. П’єр тут відрізняється не тільки своїм зовнішнім виглядом. Він порушує заведений порядок. Відповідно до правил гості повинні підійти до старої тіточки і поцілувати її руку, не тому, що її всі поважають, а тому, що так прийнято. Навіть розмови тут ведуться тільки на певні теми. П’єр же порушує злагоджений ритм «розмовної машини», вибухнувши сумбурним мовленням у відповідь на привітальні слова манірної тіточки. Він намагається відстояти ідею Французької революції, захоплюється Наполеоном, що властиво було в ту пору молодим людям. П’єр добре знайомий з Андрієм Болконським. Вони старі приятелі, яким подобається спілкування один з одним. Але П’єр у цей період ще тільки починає шукати себе. Поки ще більшу частину свого часу він проводить у компанії Анатоля Курагіна, з розгульним життям в колі сумно прославленої аристократичної молоді. Боротьба духовного з почуттєвим - одна зі складових процесу внутрішнього розвитку П’єра. Цю боротьбу Толстой показує як розвиток протиріч між порочними принципами, що панували у вищому дворянському суспільстві, і моральними силами героя. Але поки у П’єра немає протиріч у поглядах на життя із цим суспільством. Гульби, пиятики й навіжені розваги вважалися майже нормою життя. Крім того П’єр характером пішов у батька, що був фаворитом Єкатерини, «вельможею у випадку», що нажив своє багатство і титул, прославившись не стільки ратними, скільки амурними подвигами. Почуттєвий початок бере гору, і П’єр одружується на блискучій петербурзькій красуні Елен Курагіной. Її краса - це краса статуї, всередині вона холодна і порожня. П’єр розуміє це, але втрачає голову. Велику роль у шлюбі зіграла сама Елен. П’єру нічого не залишалося, як грати заздалегідь для нього написану роль. Сам того не бажаючи, П’єр вимовляє фатальні слова: «Я вас люблю». І справа кінчена. П’єр незабаром усвідомлює, що за зовнішньою красою у його дружині ховається порожнеча і пересиченість. П’єр метається, дуель із Долоховим тільки підсилює його роздирання внутрішніми протиріччями. Моральне потрясіння, випробуване П’єром при зіткненні з Долоховим, будить в ньому каяття совість й ще більше загострює внутрішню боротьбу. Задумавшись над сенсом життя, П’єр приходить до масонства. Спочатку його захоплює атмосфера таємничості, що оточує масонів, але насамперед він шукає відповіді на питання: «Що погано? Що добре? Що треба любити, що ненавидіти? Для чого жити, і що таке я…» На якийсь час тут він знаходить ілюзію щиросердечного заспокоєння і намагається здійснити свою ідею допомоги ближньому в практичному житті. Він щиро прагне полегшити положення своїх селян, аж до звільнення їх від кріпосної залежності. Тут П’єр уперше стикається з народним середовищем, але зіткнення це поверхневе. Всі його благі наміри залишаються незрозумілими селянами. Більше того, П’єра обманює його ж керуючий, «граючи їм як іграшкою». От як описує Толстой те, що вийшло з нововведень П’єра: «…він не знав, що внаслідок того, що перестали за його наказом посилати ребятниць - жінок із грудними дітьми на панщину, ці самі ребятниці важку роботу несли на своїй половині. Він не знав, що священик, що зустрів його із хрестом, обтяжував мужиків своїми поборами і що зібрані до нього учні зі слізьми були віддані йому і за великі гроші були відкуплені батьками. Він не знав, що кам’яні, за планом, будинки споруджувалися своїми робітниками і збільшували панщину селян, зменшену тільки на папері… І тому П’єр був піднесений своєю подорожжю по маєтках і цілком повернувся до того філантропічного настрою, у якому він виїхав з Петербурга». Незабаром П’єр розчарувався в масонстві, виявивши, що більшість масонів шукає в організації лише вигідних знайомств, прагнучи до особистої вигоди. Незадоволеність, пошуки свого «я» підготували його духовне відродження в дні війни 1812 року. П’єр не військовий, але він не може стояти осторонь, коли батьківщині загрожує небезпека. Він продає свій маєток і на ці гроші формує полк, що і бере на своє забезпечення. Сам же залишається в Москві. Побачивши істинну особу Наполеона, зрозумівши його загарбницьку мету, він не дивиться вже на нього, як на «визволителя народів». П’єр хоче вбити Наполеона, побачивши в ньому винуватця усіх народних лих. Залишившись у Москві, П’єр страждає і бідує разом із простими москвичами. Тут розкривається справжній характер П’єра, його доброта, здатність до самопожертви, патріотизм. Він захищає жінку, заступається за божевільного, рятує з палаючого будинку дитину. Пройшовши через вогонь, кров, сльози, доторкнувшись до людського горя, побачивши війну такою, якою вона є насправді, П’єр починає усвідомлювати всю хибність своїх колишніх поглядів. Йому відкривається інша правда, він приходить до ідеалу народного життя: «У полоні, у балагані, П’єр довідався не розумом, а всією істотою своєю, життям, що людина створена для щастя, що щастя в ньому самому, у задоволенні природних людських потреб, що усі нещастя відбуваються не від недоліку, а від надлишку». Багатий граф, що разом з усіма їв кінське м’ясо, мучився від вошей, стоптував у кров ноги, він навчився цінувати і розуміти життя. У полоні П’єр знайомиться із солдатом Апшеронського полку Платоном Каратаєвим, що стає для нього вчителем. У Каратаєва П’єр сприйняв здатність підкорятися природному ходу подій і почерпнув ті народні істини, якими потім керувався. Толстой описує, як після повернення з полону П’єр зустрічається із солдатами, які розташувалися на привал. Він п’є з ними чай, а після думає, що колись він заплатив би солдатам за частування, тепер же цього не зробить. От, виявляється, що потрібно для того, щоб бути зрозумілим народом. Для цього необхідно боротися разом з ним за спільні інтереси. Граф Безухов так і залишився товстою, незграбною й неуважною людиною. Однак його внутрішнє життя стало іншим. У столиці вмирає його дружина, і він одружується з Наташею. Через ще сім років П’єр - видний суспільний діяч, батько сімейства. Вони з Наташею кохають один одного і щасливі разом. Один раз, коли вони залишилися вдвох, Наташа сказала: «Ти знаєш, про що я думаю? - про Платона Каратаєва. Як він? Схвалив би тебе тепер?» Період становлень і пошуків П’єра закінчився. Наступив час щирої духовної зрілості.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
