Учнівський твір по ліриці О. С. Пушкіна
Що залучає мене в поезії Пушкіна? Насамперед, особистість самого поета, багатогранна і незбагненна, спілкуючись із якої, випробовуєш почуття, подібне тому, що переживає альпініст при підйомі до сніжної вершини. Наше століття чимало постаралося, щоб занурити людини в безодню низинних страстей і закрити для нього сяючу сніжну вершину людського духу. «Вивчаючи його утвору, можна чудовим образом виховати в собі людини», - сказав В. Г. Бєлінський. Хочеться пояснити - доконаної людини, точніше, людини, що невпинно прагне до самовдосконалення. Таким був Пушкін. Що ж становить першооснову його духовної організації? Вичерпна відповідь ми знайдемо в дивному вірші «Пророк». Написане в 1826 році в селі Михайлівський, цей вірш є маніфестом творчої діяльності поета. Громадянська мужність, вірність своєму призначенню - призначенню поета-пророка, чий шлях обіцяє «і праця й горе», не може не захоплювати в Пушкіні. «духовною спрагою» знайдуть у його віршах поживу для розуму й серця. Читаючи його вірші, розумієш, що щастя - у служінні іншим, у самовіддачі, а не в корисливості й накопиченні. Захоплює високий патріотизм поета, заснований на глибокій любові до Батьківщини. Два почуття дивно близькі нам, У них знаходить серце їжу: Любов до рідного попелища; Любов до батьківських трун, («Два почуття дивно близькі нам») «І хоч байдужому тілу Дорівнює всюди зотлівати, Але ближче до милої межі Мені все б хотілося почивати. (« чи Броджу я уздовж вулиць шумних!») Патріотизм поета, природного й шляхетного, позбавленого шовіністичного й великодержавного настроїв, був би уражений, зумій він зараз хоч на хвилинку повернутися на «рідне попелище». Важко було б йому «пізнати» рідні місця: навколо всі вивіски іноземною мовою. Так що там уражено! Одна хвилина телереклами повалила б поета в шоковий стан. Дивна грань пушкінського таланта - це невичерпний оптимізм, гармонія із самим собою й навколишнім світом: Як щасливий я, коли можу покинути Докучний шум столиці й двору И втекти в пустельні діброви! («Як щасливий я») Картини природи, створені його пером, - це едем, де людина щасливий за всіх часів року: Під блакитними небесами Чудовими килимами, Блищачи на сонце, сніг лежить, Прозорий ліс один чорніє, И ялина крізь іній зеленіє, И річка під льодом блищить. («Зимовий ранок») Сумовита пора! Очей краса! Приємна мені твоя прощальна врода Люблю я пишну природу , У багрець і золото одягнені ліси! («Осінь») Перечитуючи пісню, віриш, що життя - не «дарунок даремний, дарунок випадковий», а безмежний і потік, що не припиняється. Варто жити, щоб «мислити й страждати», тому що тільки цей шлях веде до сходження. Як ця лампада блідне Перед ясним сходом зорі, Так помилкова мудрість мерехтить і жевріє Перед сонцем безсмертним розуму! Так здраствує сонце, так зникне тьма! До гармонічного світовідчування й мудрості, за твердженням поета, веде шлях страждання й поклоніння красі: Я думав, серце забуло Здатність легку страждати, Я говорив: тому, що було, Уж не бувати, уже не бувати! Пройшли захвати й суми, И легковірні мрії! Але от знову затріпотіли Перед потужною владою краси. («Я думав, серце забуло») Висока самовіддача у всьому: у творчості, у дружбі, у любові - це той чарівний магніт, за допомогою якого наш зв’язок з Пушкіним із плином років стає усе більше глибокої й міцною. В інтимній ліриці поета, за словами Бєлінського, знайшли вираження властивості пушкінської натури. Відданість друзям-ліцеїстам і друзям-декабристам доведена на ділі. Краще тому доказ - вірш «Аріон». Умів він бути вдячним і поспішав підставити плече друзям, про що читаємо у віршах «До Чаадаєва», «У глибині сибірських руд», «И. И. Пущину». Самовіддана, висока любов поета змушує прискорено битися наші серця при читанні чарівних рядків віршів: «Рідіє хмар летуча гряда!», «Спалений лист», «Усе в жертву пам’яті твоєї», «На пагорбах Грузії», «Я вас любив!», «Що в імені тобі моєму!», «Я пам’ятаю дивовижне мить!», «Мадонна». Щораз вони знаходять відгук у наших душах. Давайте читати й перечитувати Пушкіна, щораз запитуючи себе: чи вмію я бути мужнім, відданим, люблячим і великодушним, як він, і будемо невпинно прагнути, подібно альпіністові, до вершин того, над чим не владний час, - до вершин людського духу. Нехай зберігає наші душі священний талісман - пушкінська поезія, - у якій прихована таємнича сила.
| |
| Матеріали схожої тематики:
|
