У повісті «Капітанська дочка» О. С. Пушкін звертається до історичної теми - селянського повстання під проводом Омеляна Пугачова. Хто він - Пугачов, чиє ім'я потрясало міста і селища, фортеці та військові гарнізони і змушувало царицю Катерину кинути на придушення бунтівників кращі частини регулярної армії? Лиходій або захисник знедолених?

Публіцисти й історики XVIII-XIX століть зображували його звичайною пересічною людиною, кровожерливим вбивцею. До початку XIX століття ім'я Пугачова було під забороною. Але й пізніше щорічно в церквах попи проголошували йому анафему (прокляття). Схоже, у часи Пушкіна стали з'являтися історичні твори, повісті і навіть романи про «пугачовщину», проте особистість вождя селянського повстання в них була представлена однобоко. Про Пугачова писали не інакше як про «лиходія», «вбивцю», «ворога вітчизни». Тільки народні оповіді і легенди називали його «червоним сонечком» і зберігали пам'ять про нього як про «батька», заступника пригноблених.

Інше бачимо ми в повісті Пушкіна «Капітанська дочка». Саме Пушкін перший з літераторів та істориків побачив Пугачова як видатну людину з народу. Пугачов показаний талановитим і сміливим представником народу, ватажком антикріпосницького повстання. Він є виразником характеру російського народу. Особливо підкреслює письменник розум, хоробрість, кмітливість і героїзм ватажка. Пушкін намагається всебічно і глибоко розкрити особистість Пугачова, зовсім не ідеалізуючи його. Герой Пушкіна нещадний до всього антинародного, але великодушний і гуманний по відношенню до простих людей. Він суворий і нещадний до тих, кого вважає гнобителями народу, не розділяючи їх на добрих і поганих. Пугачов жорстоко розправляється з комендантом Білогірської фортеці капітаном Мироновим та його підлеглими, хоча це були прості, добрі люди, а не безжальні кріпосники. Але, як істинна російська людина, він пам'ятає і добро, яке йому колись зробив Гриньов: під час бурану Гриньов, бажаючи віддячити «вожатого» за надану йому послугу, дарує з панського плеча заячий кожушок. Тому, під час заколоту Пугачов милує Гриньова, даруючи йому життя. Найбільшою мрією Пугачова було звільнити народ від гноблення, поліпшити життя селян. Очоливши повстання, він змушує називати себе царем-батюшкою. У народі в той час жила віра в «доброго царя», хоча Пугачов, зрозуміло, далеко не завжди був добрий.

Символічний сенс калмицької казки про орла і ворона, яку Пугачов розповідає Гриньову: краще прожити життя коротке, але гідне, ніж жити триста років і харчуватися падаллю. Такий був і життєвий девіз самого Пугачова.

Пушкінський Пугачов - особистість неоднозначна. Він і «лиходій», стратив ні в чому не винних людей, він і великодушна добра людина, помилував Гриньова і захистив сироту Машу Миронову (в загибелі батьків якої сам же був і винен). Але якщо розглядати ситуацію з позицій нинішнього дня, то я б не назвала Пугачова героєм. По-моєму, не можна намагатися нести добро, заливаючи все навколо кров'ю.